З півночі

  
ГРИЦЕВІ ГАДКИ
 
(Переробка)
 
 
Затихає всюди,
 
Гірш мороз крепить;
 
Спати вклались люди,
 
Та не всяке спить.
 
 
 
Грицеві цікаво:
 
Ніч ясна така...
 
Блідний промінь мляво
 
По стіні блука...
 
 
 
Сумно крізь віконце
 
Молодик зорить...
 
Ба... Чого ж пак сонце
 
Ярко так горить?
 
 
 
Начитав про лиса...
 
Хитрий - кат бери... 
 
Страшно серед ліса
 
Темної пори...
 
 
 
Повно скрізь ведмедів;
 
Виє вовцюга...
 
Всього б там угледів...
 
От хоча б яга...
 
 
 
Кажуть, ніби в ступі
 
Їздить без коня...
 
Мало чого глупі
 
Плещуть навмання...
 
 
 
Є місця, чувати,-
 
Круглий рік весна...
 
Добре б побувати,
 
Що за сторона...
 
 
 
Мабути - далечко...
 
Може, там пташки
 
Саме в’ють гніздечко,
 
Розцвіли квітки...
 
 
 
Що нам з того? Годі!
 
Квапся заробить,
 
Батькові в пригоді
 
Трохи пособить.
 
 
 
І за це спасибі:
 
Є бідніші нас;
 
Ми собі при хлібі,
 
А ті й так під час.
 
 
 
Тих згадати треба,
 
Так міркую я;
 
За отих до неба
 
Вся мольба моя.
 
 
 
Боже правди милий,
 
Друже бідарів!
 
Визволь люд похилий
 
З вічних тягарів!
 
 
 
Хай дуки байдужі
 
До братів своїх -
 
З голоду та стужі
 
Вирятують їх.
 
 
 
Щоб усіх огріли
 
Ласка та привіт,
 
Щоб усі зуміли
 
Полюбити світ!
 
 
 
Отак догадався
 
Серед ліжка Гриць;
 
Як уже не клався -
 
Набік, горілиць,-
 
 
 
Сон не йде хлоп’яті,
 
Нужаться гадки...
 
Хоч давно по хаті
 
Вже хропли батьки.
 
 
  
ОСІНЬ  [8]
 
І
 
 
Осінню дмухнуло -
 
Висохли квіточки;
 
Хмуро, безпритуло
 
Глянули садочки.
 
 
 
Жовкне і травиця,
 
Така її доля,
 
Хіба зелениться
 
Хлібець серед поля.
 
 
 
Хмара небо криє,
 
Сонечко не блисне,
 
Вітер вовком виє,
 
Дощ потоком висне.
 
 
 
Швидко погнав води
 
Струмок бистрохвилий;
 
Пташка від негоди
 
Подалася в ірій.
 
 
ІІ
 
 
Тільки ж то сіромі
 
Нема куди дітись;
 
Гибіти у стомі,
 
Без кінця нудитись...
 
 
 
Ще й не знати - за що,
 
За чию провину,
 
Всяк кричить «ледащо»
 
На дрібну людину.
 
 
 
Восени чи влітку,
 
Взимку чи весною
 
Борба без просвітку
 
З долею сумною.
 
 
 
Весна - краса року,
 
Осінь - то відрада,-
 
Гукає (нівроку)
 
Співацька громада.
 
 
 
Осінь всім багата,
 
Досить є надворі,
 
Не пустує хата,
 
Надбано в коморі.
 
 
 
Аж тріщить по клунях...
 
Не життя, а солод!
 
Так бринчать на струнах;
 
Справді ж - лютий голод.
 
 
 
Всюди - пекло. Зайдеш
 
Часом до хатини -
 
Хоч котись, не знайдеш
 
Ані стебелини.
 
 
 
Осінь - це потрібна
 
Праці нагорода...
 
Що ж така безхлібна,
 
Скрутна для народа?
 
 
  
На гірке життя уродився я...
 
 
 
На гірке життя уродився я,
 
Не зазнав і раз щастя змолоду;
 
Знудьгувалася вся душа моя
 
Серед вічної стужі-холоду.
 
 
 
На шляху моїм скрізь хрести самі
 
Якась іродська сила ставила,
 
Святу молодість підтяла в ярмі,
 
Мети людської нагло збавила.
 
 
 
Слівця щирого не сказала ще,
 
Не дала мені втіхи жадної...
 
Люди, де ви є? Гострий біль пече;
 
Не знести журби безпорадної.
 
 
 
Все кругом мовчить; все кругом чуже...
 
Хоча б капелька долі власної,
 
Так нема її та й не буде вже...
 
Сниться мла труни передчасної.
 
 
 
Над проваллям я тяжко сльози ллю,
 
Вкрай розпукою серце змучене...
 
О, дмухни, розвій всю нудьгу мою,
 
Почуття нове, з ділом злучене!
 
 
 
Не дмухне воно, не розвіє сліз;
 
Знову ділові не віддатися:
 
Неминуче щось мене тягне вниз,
 
Більш не здужаю з ним змагатися.
 
 
 
На гірке життя уродився я,
 
Не зазнав і раз щастя змолоду...
 
Люди, де ви є? Мре душа моя...
 
О, не кидайте серед холоду!