Похорон богів

Цю ознаку скіфських царів у Константинополі дуже добре знали. 
В тих двох старших такої ознаки не було. 
Царівна ще дужче розхвилювалася. Потім її охопив жах. Вона відчула, що переступила якусь незнану, не дозволену їй межу, хутенько підвелася з нош і вперше в житті глибоко вклонилася. Тоді з надією глянула на Володимира та на тих двох. 
Цупкий Володимирів погляд змушував її схилятися. То був погляд наймогутнішого й найстрашнішого в світі царя, перед яким схилився навіть Константинополь. 
Потім царівна глянула ще раз і не повірила сама собі. Жорстокість в очах її нового повелителя поволі танула, натомість зродився усміх на вустах. Тепер це був юний добрий велетень. Царівна відчула в собі приплив нових надій і нових сил. Це здавалося незбагненним. 
Вона щиро подивилася в очі всім трьом. Ті стримано відповіли на глибокий уклін царівни, Ждан же знову ледь чутно прожебонів: 
— Добра ознака. Пихата Візантія вклонилась Русі. 
Царівну ввели у хором топарха, де вона мала витати до того дня, коли патріарх Николай обвінчає її з Володимиром і помаже Володимира імператором. 
Ждан сказав: 
— Думав побачити якесь опудало, а воно ще й нівроку дівка вдалась. 
Сьогодні за всіх висловлювався Ждан Будимирович. 
Пізнього вечора прибув Звенко Претич зі своїм полком. 
Доброчин звелів йому після злюбу та коронації вертатися до Царягорода. Київ домігся свого — Київ міг бути великодушним і щедрим. 
Та ледь після півночі Доброчин залишився сам, у нього знову з'явилось оте відчуття похорону, що посіло було його сьогодні на Чорній косі, коли погляди п'ятдесяти тисяч людей були спрямовані в море. Завтра чи позавтра мав нарешті відбутися так довго виборюваний шлюб. Уперше варварський архонт родичався з піднебесним імператорським домом: київський князь ставав рівним з грецьким царем. 
А за це довелося сплатити дорогу ціну. Після шлюбу та вінчання Володимира на імператорство відбудеться найстрашніше: хрещення Русі. Похорон усього дотеперішнього, чим жили земля й люди протягом багатьох-багатьох віків, а може, й не одне тисячоліття, від батька до сина передаючи дідній уклад і закон. У раптовому пориванні Доброчин поклав руку на руків'я меча й моторошним шепотом, од якого по спині пробіг мороз, урочисто поклявся, що зробить усе-все, аби те переродження відбулось якнайлегше й найбезболісніше, щоб деревляни й поляни ніколи не забули й своїх давніх богів. 
Боги живуть тисячами років, думав Доброчин, і все-таки ніщо в світі не буває вічним, усьому рано чи пізно має прийти кінець, навіть безсмертю небожителів. Колись постаріється й помре і цей грецький бог, який тепер лише входив у силу. А зараз відбувався похорон старих богів.
В літо 1500-е 
від нашестя Дарія, 
а від укнязкіння Кия в Києві 506-е, 
а від нашестя варягів 106-е, 
а від вигнання варягів 8-е, 
а від вінчання Володимира царем-імператором усієї Русі 1-е, 
а від народження грецького бога Христа 988-е.
Хрестилася Руська земля. Заплакав многий люд київський, говорячи: «Настав кінець світу й кінець нашим богам!» І ходили кияни городом і Подолом і ревно голосили. 
Котрі ж хрещені з давніх літ — ці співали й веселилися, кажучи: «Попалимо й поскіпаємо богів поганських на Священному горбі!» Я ж убоявся гніву невіголосів, викопав Дажбога золотого вночі, й пропустили мене через Подільську браму вірні люди, котрі шанувалв дідній закон, і поніс я Дажбога до Хрещатого яру, й вирив яму глибоку під кручами, й схоронив там, нема-бо нічого вічного під небом і на небі. Я дійшов цієї думки за довгий свій вік, і я також стомився. Віддамсь увечері хвилям священного Дніпра, сина великої Словути. 
Пьсав Стан Велесь. 
1975-1985 рр.