Повії теж виходять заміж

Ще через два дні Неля летіла додому. Юрен просив її затриматися, вона сказала, що їй треба до сина і на роботу.
Вона від'їздила з трьома валізами, приїхавши з однією. В літаку думала, як пояснить мамі, що не привезла живих грошей, а привезла купу дорогих речей. Просити в Юрена готівку їй було незручно.
Вона повернулась. Тиждень у Данії відплив у небуття. Ще рано-вранці прокинулась в його домі, а зараз сидить на знайомому пошарпаному дивані, відповідає на дзвінки.
Телефонував Юрен, питав, як доїхала, питав, чи вона щаслива, що повернулася до сина, запитував, коли вона запросить його в Україну. Дзвонив Володя Сидоренко, питався, як воно в Ужгороді. А ще – подруга-журналістка, яка довідалася, що Тимченко з Кудріною не живе. Живе, як і раніше, з мамою, а до Кудріної тільки ходе. Діточок вона народила не від нього, вони в неї старші за Юрчика. А на людях вони і правда припадають одне до одного, як голуби, здобувають популярність, експлуатуючи одвічну любов народу до родинних цінностей. Подзвонила давня приятелька. В неї була чорна смуга життя. Свекруха зі свекром живуть у них, бо їхню квартиру чоловік відремонтував, стільки сил і позичених коштів вклав у ремонт, а квартиранти порізали ножем нові шпалери, викрутили сантехніку і втекли не заплативши. Подруга запитувала, як жити далі. Зателефонував давній друг, котрий не озивався декілька років. Казав, що дуже хоче побачити її, і чи хоч трошки того хоче вона?
Колись вона чекала цього дзвінка. Та все в цьому житті приходить із запізненням.
- Мамо, ти зварила їсти? – питав син. А поки ти вариш, можна, я увімкну телевізор?
- Тобі мало ЛЕҐО і 5 машинок до колекції?
- То одне, а то інше. Ну, можна?..
Навколо гули й шаруділи вічні й невічні запитання, на які не існувало конкретних відповідей.