Згори вниз. Книга страхів

- Вона померла, - каже Микола. - Ми довго пили разом коньяк, але то був не справжній коньяк, ну ти знаєш, потім вона роздягнулася до пояса, лягла на диван і перестала дихати. Я навіть не зрозумів, думав, вона хоче, аби я ліг згори. І я ліг, а вона вже була мертва, коли я лягав.
Лариса мовчить, бо їй це байдуже. Їй байдужий цей чоловік, якого вона вже не любить, його літні коханки і пори року, зміна яких обов’язково провокує чергове повернення. Можливо, Лариса ще схудне. Води залишилося зовсім мало.
- А тоді я побачив чорта. Він був білим. Він сидів на антресолі і тримав в руках вудку. Так, ніби вудить рибу на березі річки. Я дивився на нього знизу, а він на мене - згори. І раптом мене страшенно задерло в горлі, розумієш?? Я проковтнув його гачок! Я впіймався!
Лариса мовчить, бо вже не має за чим шкодувати, їй 50 років. Назавтра вона вже буде старою. Назавтра любові не залишиться.
Я підбираю з асфальту рибину і пускаю її назад в океан…
This file was created
with BookDesigner program
 [email protected]
09.11.2013