Повна темрява. Без зірок

Остання історія з цієї книги народилася в мене після прочитання статті про Денніса Рейдера, відомого вбивцю ЗТВ (зв’язування, тортури, вбивство), котрий приблизно за шістнадцять років встиг забрати життя десяти людей — переважно жінок, хоча серед його жертв було також двоє дітей. У багатьох випадках він надсилав до поліції якісь окремі документи своїх жертв. Пола Рейдер була тридцять чотири роки заміжньою за цим монстром, і багато хто в районі міста Вічита [328], де Рейдер коїв свої злочини, відмовлялися вірити, що вона могла з ним жити й не знати, чим він займається. Я повірив — я чесно вірю, — і написав цю повість, щоб з’ясувати, що могло трапитись у випадку, коли б дружина раптом дізналася про таке жахливе хобі свого чоловіка. А ще я написав цю історію, аби дослідити ту ідею, що нікого неможливо пізнати цілком, навіть людину, котру ми найбільше любимо.
Гаразд, я гадаю, ми вже достатньо довго набулися тут, у цьому мороці. Там, нагорі, зовсім інший світ. Давай свою руку, Постійний Читачу, я з дорогою душею виведу тебе назад, туди, де світить сонце. Я радо туди йду, бо вірю, що більшість людей по своїй суті добрі. Про себе я це точно знаю.
Це я в тобі не цілком певен.
Бенгор, Мейн
23 грудня 2009 року