Тарасові шляхи

Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти.
Присунулися ближче подорожні.
- Ану, мале, ще почитай.
До пізньої ночі читав хлопець «Тарасову ніч», «Катерину» прочитав так, що аж сльози покотилися, а старша дочка за пічкою у хустку обличчя сховала, щоб не бачили, як плаче.
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
- Що воно за книга така? - спитав старий. — Скільки живу, такого не чув.
- «Кобзар» зветься, а написав Тарас Шевченко.
- Ану, візьми папірця, — мовив подорожній, — перепиши мені, хлопче, хоч трохи.
Вранці поїхали собі далі шляхом, додому, а за пазухою заховані були рядки з того дивного «Кобзаря», написані простими рідними словами, про недолю, про неволю, і шепотіли уста:
Високії ті могили, Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять.
І полинула чутка по всіх шляхах про дивного кобзаря. І чекали люди його пісень і говорили нишком про волю.
Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке OwnLib.ru
Написать отзыв к книге
Эта же книга в других форматах