Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Бердіна знизала плечима.
— Схоже, він вирішив, що його будинок тут.
— Це як він забажає. Але ми тепер будемо з ним. Де він — ми хочемо доповісти про своє прибуття!
— Він поїхав на власне весілля. Кудись на південь. Ріккі насупилася.
— А ти чому не з ним?
— Він наказав мені залишитися тут і доглянути за справами. З ним Кара.
— Кара. Добре. Кара не дозволить, щоб з ним щось сталося. — Ріккі на мить задумалася і знову насупилася. — Магістр Рал одружується?
Бердіна кивнула.
— Так. Він закоханий.
Решта Морд-Сіт перезирнулися, а Ріккі вперлася руки в боки.
— Закоханий. Магістр Рал закохався. Щось я не можу собі цього уявити, — пробурчала вона. — Він щось затіяв. Ну нічого, розберемося. А де інші?
— Холлі була вбита. У битві, коли захищала Магістра Рала.
— Благородна смерть. А Раїна?
Тільки зусиллям волі Бердіні вдалося відповісти спокійно:
— Раїна померла нещодавно. Вбита ворогом. Ріккі подивилася їй в очі.
— Мені шкода, Бердіна. Бердіна кивнула.
— Магістр Рал оплакував її — як і Холлі. У насталій тиші Морд-Сіт втупилися на Бердіну. Вона була вражена почутим.
— Схоже, з цією людиною у нас буде багато клопоту, — пробурмотіла Ріккі.
Бердіна посміхнулася:
— Я думаю, він скаже про тебе те ж саме.
Пролунав наполегливий стукіт у двері, і Келен загарчала. Схоже, намагатися не помічати його марно. Вона поцілувала Річарда і, вставши, задрапірувалася в покривало.
— Не рухайтеся, Магістр Рал. Я їх виставлю. Вона босоніж пройшла по темній кімнаті без вікон і відкрила двері. У проріз линуло яскраве світло.
— Зедд, в чому справа?
Він знову щось жував, а в руках у нього був піднос з коржиками.
— Я подумав, що ви, напевно, зголодніли.
— Так, дякую. Ти дуже кмітливий. — Він оглянув Келен, а потім показав недоїденим коржем на її волосся.
— Ось ці прядки тобі краще прибирати назад, дорога.
— Дякую за цінну пораду.
Келен почала закривати двері, але він сунув у щілину ногу.
— Старійшини турбуються. Вони хотіли б знати, коли їм повернуть будинок духів.
— Скажи, що коли він мені більше не буде потрібен, я їм повідомлю.
За спиною Зедда виникла Кара і скорчила звірячу фізіономію.
— Я простежу, щоб він більше не докучав тобі, Мати-сповідниця.
— Спасибі, Кара.
Келен закрила двері прямо перед носом усміхненого Зедда.
Вона повернулася до Річарда, поставила тацю з коржиками і знову вкрила Річарда покривалом.
— Мій новоспечений дідусь, — пояснила вона.
— Я чув. І про коржі, і про твої патли.
— Так на чому ми зупинилися? — Річард поцілував її, і вона згадала: він навчав її якомусь новому чарівництву.