Макар

– Стій, Шиллєре! – крикнув Макар. – Одне скажи: я тих людей знаю?
– Людей? Одна людина. І ти її прекрасно знаєш, Макаров, – відповів Шиллєр.
…Уже й стемніло, і ліхтарі вкотре взялися вивчати азбуку Морзе, і місцеві коти перестали швендяти під ногами, повлягалися по кутах, а механік усе сидів біля бронзового генія. Знову вибирати?… Марта вигукнула би: «Доля! Хапай шанс, Сашенько!»
– Бляді… Що ж у вас усе нічір і нічір?… – прошепотів тьмяно. – А коли ж день?…
Роззирнувся, наче відповідь – ось вона, поряд. Безлюдним узвозом, назустріч одна одній рухалися дві чоловічі постаті. Зверху вниз легкою ходою швидко йшов один, ярився, бив чоботом по розбитій бруківці. Та й цього йому здалося замало. Нахилився, підняв камінь, жбурнув зі шляху. Знизу нагору важко дерся другий. Не поспішав, піднімав каміння під ногами, укладав у розбиту бруківку. Вони були ще далеченько – облич не роздивитись, і Макарові раптом захотілося дочекатися, поки ті люди, що, здається, знали, як жити, зійдуться отут, поряд із ним, і від того він теж зрозуміє щось украй важливе.
Обернувся до того, що він дерся знизу.
– На Гоцика схожий, – прошепотів.
Підвівся, приголомшено вдивлявся у міцну статуру. І не тому, що до біса зрадів би тій скотині! Ні! Згадка про Гоцика розбурхала в мізках лавину думок. Вони плели логічні ланцюжки, викидали їх на поверхню…
– Я здогадався, Шиллєре, – прошепотів Макар люто. Аж голова обертом.
Здавалося, варто лише озирнутися на чоловіка, що легко котився згори, – і Макар побачить того, хто вкрав у нього більше, ніж фабрику. Сенс…
Макар видихнув і озирнувся.
Кінець 1-ї книги