Щоденник моєї секретарки

Дівчатам, напевне, пояснили, з ким вони мають справу, тому вони старалися одна поперед іншу. Але з усіх трьох хіба що руденька викликала думки про можливий секс — я давно помітив, що жінки, яким насправді є що показати, не схильні до ексгібіціонизму. У той час, як відсутність виразної фігури примушує нав’язливо демонструвати свою сексуальність та розкутість. Ні, я не святенник і не лицемір, і з задоволенням відпочиваю з гарними дівчатами, але маю на цей жанр власні погляди.
— Ей ти! — покликав Паша до себе руденьку, найсимпатичнішу з трьох. Вона підійшла з посмішкою, переможно похитуючи стегнами. Олесь ковтнув слину.
— Іді на хуй отсюда, — звелів Паша.
— Шо? — розгубилася дівчина.
— Іді, щоб я тєбя не відєл. Гуляй! — Паша махнув рукою у напрямку виходу. Руда озирнулася, немовби не довіряючи почутому. Дві подруги спостерігали за цією картиною не без задоволення — ще б пак, вони значно програвали рудій не тільки у зовнішності, але й у пластиці.
— А ви сідайте з нами! — звелів Паша білявці та брюнетці, і ті радісно взялися виконувати наказ.
Паша гуляв. Віскі лилося рікою, і якби не те, що я на власному досвіді знаю, скільки він може випити, вже давно б треба було викликати реанімацію.
— Дівчата, знаєте, хто це? — запитав Павлюк-паша, піднявши чарку. Пальцем вільної руки він вказував на Олеся.
— Ні, — одразу перейшли на українську дівчата. Що воно — сервіс, усе для клієнта, хоч мова, хоч язик!
— Це — відомий поет. Олекса Довгань. Знаєте такого?
— Ні, — розгубилися стриптизерки.
— Як це? Ви не знаєте українських поетів?
— Знаємо, — невпевнено заперечила брюнетка. — Шевченко.
— Коцюбинський, — додала білявка.
— Дура! Коцюбинський був письменник. Олесь, покажи їм! — наказав Паша.
Олесь знічено підвівся. Це було зворушливе видовище — немовби відмінника нагородили відвідинами стрип-клубу. На хлопцевому обличчі читалася внутрішня боротьба, однак не так часто сучасні поети отримують свої п’ять хвилин слави, навіть перед повіями. Тому врешті він прокашлявся й почав:
 
 
— Увійдеш
 
в білу воду,
 
що місяць гойднув
 
і над берегом вистелив,
 
Скрикне риба
 
і в лісі
 
любов’ю поранений звір.
 
І в розіпнутім
 
серці моєму
 
кохання воскресло воістину,
 
Але ти
 
ні словам, ні рядкам,
 
ані навіть мовчанню моєму не вір.
 
Бо душа
 
відходила своє,
 
відпросила, відмала
 
й відплакала,
 
І тепер
 
вона вся, як вода поміж пальці,
 
а, може, пісок, або ні.
 
Вдалині
 
у зруйнованій церкві
 
п’янички склянками калатають По душі моїй, мабуть,
 
та й, зрештою, впевнений,
 
і по мені.
 
Відпливи
 
на той берег
 
шепнувши у хвилю
 
терпке й нерозтрачене, До побачення, мила, прощай,
 
нам не варто
 
лишатися вдвох.
 
Я себе
 
у твоєму обличчі,
 
як в люстрі,
 
ніколи не зможу побачити,
 
А тобі
 
у моєму обличчі, як в люстрі,
 
побачить себе
 
не дай Бог. [4]
 
 
— Як гарно! — замріяно сказала осміліла брюнетка. Білявка про всяк випадок промовчала — певно, мала великий професійний досвід, тому просто спостерігала за подіями.
— Давай іще! — наказав Паша.
Олесь дав іще. Після вірша про маму на очах у брюнетки забриніли сльози.
Паша налив собі чергову порцію.
 
 
— І поцілунків дуже тихий клекіт.
 
Сухі вуста. Гарячі і сухі, —
 
 
розійшовся Олесь, який побачив перед собою справжню слухачку.
— Так, сядь, не маяч! — раптом обірвав його шеф і, коли той послухався, зупинивши вірш на півслові, запитав. — А ви можете нам показати кохання удвох?
— В смислі? — перепитала простіша білявка.
— Ти що, не розумієш? Ну, як ви одна з одною там. Щоб ми подивилися.
— З нею? — кивнула дівчина у бік подруги.
— Ні, блядь, зі мною! — вийшов з себе Паша. — З нею, а з ким іще?!
Білявка засумнівалася:
— Ну, ми вдвох не працюємо. Аня у нас новенька. Але у мене є подруга, ми живемо разом, і якщо ви хочете за нею послати…
— На хуй подругу, — сказав Паша, дістаючи з внутрішньої кишені триста доларів. — Залазьте на стіл.
Бажання клієнта — закон. Переконавшись у серйозності намірів, дівчата перейшли до справи: намагаючись не перекинути посуд, вони вибралися на стільницю і заходилися танцювати, пестячи руками одна одну, спочатку несміливо, більш для проформи, але потроху входячи у раж — адже стриптиз теж вимагає натхнення. Білявка стягнула з подруги ліфчик і зайнялася її грудьми. Перед очима у мене крутилися худорляві стегна, а в голові — ідіотське питання: перекинуть вони пляшки чи все-таки ні? Брюнетка була менш сміливою чи то менш досвідченою, тому білявці довелося зробити наступний хід — і на землю полетіли блискучі трусики подруги. Пляшки загрозливо захиталися. Справа набирала серйозних обертів.
Паша нахилився до мене:
— Серьога, слухай, здається, вони лесбіянки.
— Навряд чи, — заперечив я.
— Ні, ну точно лесбіянки. Ти диви, що виробляють. Егей, слухайте! — він гукнув так гучно, що дівчата перелякано завмерли. — Ви що, лесбіянки?
Білявка розгублено виструнчилася.
— Але ж ви самі…
— Точно лесбіянки. Слухай, кого ти нам привів? — запитав він чомусь у Олеся, який помітно очманів від побаченого.
Той не знайшовся з відповіддю.
— Так, ану давайте звідси! — обурено скомандував Паша. — Що це за збочення, га?
Дівчата зовсім втратили орієнтацію і тільки розгублено кліпали очима. Сцена було гідною пензля майстрів Відродження — абсолютно гола брюнетка та білявка у блискучій білизні, які розгублено кліпають очима, стоячи на столі VIР-зали. Чоловіки ж годилися позувати Гойї чи Діксу — шакалорилий обпечений коктейлем п’яно-цинічний Паша та білявий янгелик Олесь, що не може відірвати очей від дівчачих тіл.
Для того, щоб допомогти відновити живописну гармонію, я взяв зі стільниці триста доларів і засунув за гумку трусиків білявки.
— Давайте, давайте! Теж мені, розвели тут разврат! — підігнав нетерплячий Паша.
У брюнетки на очах знову забриніли сльози. Ні, все-таки на подібній роботі не можна бути настільки чутливою. Це непрофесійно.
Зібравши з підлоги одяг, дівчата вийшли. Білявка пошепки лаяла нас останніми словами, але Паша цього не чув. Він запитав Олеся:
— А де твоя?
— Хто?
— Ну та, третя, що була. Де вона?
— Не знаю, — зізнався розгублений поет.
— Так поклич. Блін, всьому тебе вчити!
Хлопець невпевнено підвівся та пішов до виходу.
Закладаюся, він буде тинятися коридорами, не наважуючись навіть звернутися до обслуги.
— Серьога, з ким приходиться работать! Ти тока глянь! — і тут я зрозумів, що доведеться досидіти до кінця цієї частини вистави. Адже Олесь сам не впорається з шефом і під гарячу руку наробить дурощів, не дай Боже, ще й без роботи залишиться.
— Наше життя — це груповуха! — підняв Паша келих з віскі. — Поняв? Груповуха! Тому треба всіх їбати, інакше виїбуть тебе!.. А ти де ходиш? — напустився він на руденьку стриптизерку, яка повернулася тим часом до зали — певно, була десь недалеко.