Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Зедд підняв палець.
— Ми вирушимо негайно.
— Це по мені. До речі, треба буде підібрати мені який-небудь меч.
— А, ну, меч не такий вже важливий. Це просто інструмент. Винахідник — ось справжня зброя, а ти все ще Шукач.
— До речі, Зедд. Ти знаєш, я тут подумав і прийшов до думки, що Шота, можливо, діяла не з егоїстичних міркувань, вимагаючи мій меч в обмін на те, що вона повідомила.
— З чого ти взяв?
— Меч Істини пов'язаний з моїм даром. Використання мого дару, як тоді в бібліотеці, коли я читав книгу пророцтв, з великою ймовірністю приверне до мене Звіра.
Зедд потер щоку.
— Ну, мені здається, в цьому є сенс. Можливо, в якійсь мірі це допомогло тебе захистити.
Тут він кинув на Річарда сердитий погляд.
— Але вона віддала його Самуелю! Він злодій!
— А що він вкрав після того, як отримав назад меч?
Зедд глянув на Річарда одним оком.
— Вкрав? Я не розумію, що ти маєш на увазі?
— Він смертельно поранив Сестру Тьми і відібрав у неї скриньку Одена. Таким чином, він завадив їм роздобути всі три шкатулки і викликати магію Одена.
Зедд насупився ще сильніше.
— А що по-твоєму цей злодюжка стане робити зі скринькою?
Річард знизав плечима.
— Не знаю. Але як би там не було, він виграв для нас трохи часу. Найменше, що ми можемо зробити, це піти до нього і не дати Сестрам Тьми отримати всі три шкатулки.
Зедд почухав щоку і скоса подивився на Річарда.
— Трохи нагадує дещо в минулий раз, чи не так… коли Даркен Рал повинен був отримати останню шкатулку.
Насупившись, Річард подивився на свого діда.
— Що?
Зедд знизав плечима.
— Нічого. Так, просто.
— Що?
— Як я вже сказав, трохи нагадує декого в минулий раз, ось і все.
Зедд поплескав Річарда по плечу.
— Ну, підемо. Рікка вже приготувала обід. Спочатку ми гарненько перекусимо, а потім подумаємо з чого нам почати.
— Добре.
— Звідки ти знаєш? Я ж навіть не сказав тобі, як вона готує.
— Ні, я хотів сказати… А, нічого. Підемо.