Майже ніколи не навпаки
Часть 25 из 25 Информация о книге
Петруня повільно нахилилася над Маринькою, ніби мала намір щось їй тихенько шепнути, щоб не злякати. Але нараз різко відсахнулася:
мертва Маринька дихає запахом чоловічого тіла,
в якому змішалися запахи толоченої отави й соленого поту,
стиглих яблук і свіжого молока, запах шкірки молодого ягнятка й запах слизького Дмитрикового сім'я, колись розлитого по Петруниних білих стегнах.
Запах такий свіжий, гострий і рідний, що отетеріла Петруня, хрестячись одночасно обома руками, відступає в глиб саду, а далі кричить на все село голосом, що нагадує голос горлиці, пораненої в саме горло.
А може, в серце…
9 жовтня 2006 — 25 лютого 2007,
Київ — Микуличин на Івано-Франківщині — Київ.
Перейти к странице: