Кобзар

У садочок гулять.
А хоч пустять, то з ним,
З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
З моїм ворогом злим!
 [Друга половина 1848, Косарал] 
  * * *  
Полюбилася я,
Одружилася я
З безталанним сиротою
Така доля моя!
Люде гордії, злі
Розрізнили, взяли
Та повезли до прийому
Оддали в москалі!
І московкою я,
Одинокою я
Старіюся в чужій хаті -
Така доля моя!
 [Друга половина 1848, Косарал] 
  * * *  
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита,
Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорнобрива,
Білолицяя.
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
Як билина при долині,
В одинокій самотині
Старіюся я.
На світ божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся…
А матір стару…
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру.
 [Друга половина 1848, Косарал] 
  * * *  
Ой, я свого чоловіка
В дорогу послала,
А од шинку та до шинку
Стежечку топтала.
Та до куми заходила
Пшона позичати,
Отих дітей годувати
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до дяка
Добувати п'ятака,
Та й заночувала.
А із Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у запічку
Голодні і голі.
«А де ваша, діти, мати?» -
Сердешний питає.
«Тату! тату! наша мати
У шинку гуляє».
 [Друга половина 1848, Косарал] 
  * * *  
Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.
Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Та спитаю в жидовина,
В багатого пана,
У шляхтича поганого
В поганім жупані.
І у ченця, як трапиться,
Нехай не гуляє,
А святе письмо читає,
Людей поучає.
Щоб брат брата не різали,
Та не окрадали,
Та в москалі вдовиченка
Щоб не оддавали.
 [Друга полонина 1848, Косарал]. 
  * * *  
По улиці вітер віє
Та сніг замітає.
По улиці попідтинню
Вдова шкандибає
Під дзвіницю, сердешная,
Руки простягати
До тих самих, до багатих,
Що сина в солдати
Позаторік заголили.
А думала жити…
Хоч на старість у невістки
В добрі одпочити.
Не довелось. Виблагала
Тую копійчину…
Та пречистій поставила
Свічечку за сина.
 [Друга половина 1848, Косарал] 
  * * *  
Ой сяду я під хатою,
На улицю гляну,
Як-то тії дівчаточка
Без своєї Ганни,
Без моєї Ганнусеньки
У хрещика грають.
І граються невесело,
І не так співають
Дівчаточка. А моєї
Голубки немає.
У свекрухи десь воркує,