Лісова пісня

Я мушу їх піймати!
(Ганяється то за одним, то за другим, вони непомітно надять його до драговини).
М а в к а
Не лови!
Коханий, не лови! То Потерчата!
Вони зведуть на безвість!
Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки.
Л у к а ш
(раптом скрикує)
Пробі! Гину!
В драговину попав! Ой смокче! тягне!
Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий.
М а в к а
Лови!
Пояс не досягає руки Лукашевої.
Л у к а ш
Ой, не сягає! Що ж се буде?
М а в к а
(кидається до верби, що стоїть, похилившись над драговиною)
Вербиченько-матусенько, рятуй!
(Швидко, як білиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вітті, кидає знов пояса - він на сей раз досягає, - Лукаш хапається за кінець, Мавка притягає його до себе, потім подає руку і помагає злізти на вербу).
Русалка в очереті видає глухий стогін досади і зникає в тумані.
Потерчата теж зникають.
Д я д ь к о Л е в
(прокинувся від крику)
Га?.. Що таке? Вже знов якась мара?
Цур-пек! щезай!
(Оглядається).
Лукашу, де ти? гов!
Л у к а ш
(озивається з верби)
Я тута, дядьку!
Л е в
А ти тут чого?
(Підходить і заглядає на вербу).
Зліз на вербу, ще й з дівкою!
Лукаш ізлізає з верби. Мавка там лишається.
Л у к а ш
Ой дядьку!
Я тут було в драговині загруз;
натрапив на вікно, та вже вона
(показує на Мавку)
порятувала якось.
Л е в
А чого ж ти
стикаєшся отут як потороча? -
таж поночі!
Л у к а ш
Я світляки ловив...
(Уриває).
Л е в
(завважає світляки на Мавці)
Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!
Тепер я бачу сам, чия то справа.
М а в к а
Я ж, дядечку, його порятувала.
Л е в
Дивись ти - "дядечку"! Знайшлась небога!
А хто ж його призвів у пастку лізти?
(Докірливо хитає головою).
Ей, кодло лісове! Така в вас правда!..
Ну, попаду ж і я Лісовика,
то вже не вирветься, - в пеньок дубовий
вщемлю те бородище-помелище,
то буде відати! Бач, підсилає
своїх дівок, а сам - і я не я!
М а в к а
(швидко збігає з верби)
Ні, він не винен! Хай Змія-цариця
мене скарає, якщо се неправда!
І я не винна!
Л е в
От, тепера вірю,
бо знаю, се в вас присяга велика.
Л у к а ш
Вона мене порятувала, дядьку,
от бігме, згинув би тепер без неї!
Л е в
Ну, дівонько, хоч ти душі не маєш,
та серце добре в тебе. Пробачай,
що я нагримав зопалу.
(До Лукаша).
Чого ж ти
по світляки погнався на болото?
Хіба ж вони по купинах сидять?
Л у к а ш
Та то якісь були такі летючі!
Л е в
Еге! то знаю ж я! То Потерчата!
Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра
щеняток-ярчуків, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
Г о л о с к и П о т е р ч а т
(озиваються жалібно, подібно до жаб'ячого кумкання)
Ні, ні, дідуню!
Ні, ми не винні!
Ми в драговинні
ягідки брали.
Ми ж бо не знали,
що тута гості,
ми б не зринали
із глибокості...
Ой нене, сум!
Нум плакать, нум!
Л е в
Чи бач, як знітилась невірна пара,
відьомський накоренок! Та нехай,
я вже дійду, хто винен, хто не винен!..
(До Лукаша).
А що, небоже, чи не час додому?
Ходім помалу.
(До Мавки).
Будь здорова, дівко!
М а в к а