Лісова пісня

Ой сховай мене ти, сестриченько!
(Ховається під березу, обіймаючи її стовбур).
Л ук а ш
(підходить до берези, нишком)
Ти, Мавко?
М а в к а
(ще тихше)
Я.
Л у к а ш
Ти бігла?
М а в к а
Як бІлиця.
Л у к а ш
Втікала?
М а в к а
Так.
Л у к а ш
Від кого?
М а в к а
Від такого,
як сам вогонь.
Л у к а ш
А де ж він?
М а в к а
Цить!.. Бо знову прилетить.
Мовчання.
Л у к а ш
Як ти тремтиш! Я чую, як береза
стинається і листом шелестить.
М а в к а
(відхиляється від берези)
Ой лихо! Я боюся притулятись,
а так не встою.
Л у к а ш
Притулись до мене.
Я дужий - здержу, ще й обороню.
Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов'їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.
М а в к а
(скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зірка в серце впала.
Р у с а л к а
Ха-ха-ха!
(З сміхом і плеском кидається в озеро).
Л у к а ш
(ужахнувшись)
Що се таке?
М а в к а
Не бійся, то Русалка.
Ми подруги, - вона нас не зачепить.
Вона свавільна, любить глузувати,
але мені дарма... Мені дарма
про все на світі!
Л у к а ш
То й про мене?
М а в к а
Ні,
ти сам для мене світ, миліший, кращий,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
Л у к а ш
То ми вже поєднались?
М а в к а
Ти не чуєш,
як солов'ї весільним співом дзвонять?
Л у к а ш
Я чую... Се вони вже не щебечуть,
не тьохкають, як завжди, а співають:
"Цілуй! цілуй! цілуй!"
(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком).
Я зацілую
тебе на смерть!
Зривається вихор, білий цвіт метелицею в'ється по галяві.
М а в к а
Ні, я не можу вмерти...
а шкода...
Л у к а ш
Що ти кажеш? Я не хочу!
Навіщо я сказав?!.
М а в к а
Ні, се так добре -
умерти, як летюча зірка...
Л у к а ш
Годі!
(Говорить пестячи).
Не хочу про таке! Не говори!
Не говори нічого!.. Ні, кажи!
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати... Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а
Я слухаю тебе...
твого кохання...
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
і пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш...
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся...
М а в к а
У тебе голос чистий, як струмок,
а очі - непрозорі.
Л у к а ш
Може, місяць
неясно світить.
М а в к а
Може...
(Схиляється головою йому до серця і замирає).
Л у к а ш
Ти зомліла?
М а в к а
Цить! Хай говорить серце... Невиразно
воно говорить, як весняна нічка.
Л у к а ш
Чого там прислухатися? Не треба!
М а в к а
Не треба, кажеш? То не треба, милий!
Не треба, любий! Я не буду, щастя,
не буду прислухатися, хороший!
Я буду пестити, моє кохання!
Ти звик до пестощів?
Л у к а ш
Я не любився
ні з ким ще зроду. Я того й не знав,