Маруся Богуславка

VI
 
 
І се вже по­ча­ли по­ма­лу ви­ми­ра­ти
 
Сліпі про­во­дирі сліпо­го гай­да­мацт­ва:
 
Перестають вой­ну хи­жацьку прос­лав­ля­ти,
 
Хвалитись ди­кос­тю і зра­дою, ко­зацт­ва.
 
І га­сить, мов по­жар, культу­ра дух зав­зя­тий,
 
Насліддє тем­но­го і зло­го азіатства;
 
Пророчиці люб­ви но­ву нам жизнь віщу­ють,
 
До інших под­вигів і сла­ви нас го­ту­ють.
 
 
VII
 
 
Настане час ко­лись яс­ний, бла­гос­ло­вен­ний,
 
Що наші зіроньки все не­бо осіяють
 
І жизні іде­ал, сво­бо­ди дар спа­сен­ний,
 
Умом по­езії і сер­цем привіта­ють.
 
І зник­не, мов ту­ман, навіки мо­рок тем­ний,
 
Що блазні сла­вою та чес­тю ве­ли­ча­ють,
 
І, при­об­ща­ючись релігії на­уки,
 
До всіх на­родів ми прос­тяг­нем братні ру­ки.