Чумацький шлях

— Все те вже позаду... Не тужи! Тепер ми разом — і ніхто більше не розлучить нас! Хіба що смерть!
— Ой, не кажи такого! Я хочу, щоб ми з тобою жили довго-довго — аж до старості, щоб діждалися діток, а потім — онуків...
— Так і буде, моя кохана. Я впевнений у цьому. Наш шлях буде довгий-предовгий, як отой Чумацький Шлях, що на небі!
— А чому він Чумацький? — спитала Катря.
— Бо показує дорогу чумакам до Криму.
— А люди кажуть, що то дорога, що перетинається посередині світу: одна веде в пекло, а друга — в рай.
— Мабуть, що так,— погодився Івась.— По тій дорозі душі померлих ідуть на той світ: одні, праведні, в рай, а грішні — в пекло.
— І по ній янголи ходять — показують, куди кому йти?
— Так.
— А ми праведні чи грішні?
— Який у нас гріх? Ми по правді жили... А от Хуржик або Пухляков — грішники. То вже напевне! В тому й сумніву нема! Хто чинить хоч одній людині зло, той грішник! Так я думаю... І ще я гадаю, що Чумацький Шлях — то дорога до щастя! Для добрих, для праведних людей! Одні доходять до нього раніше, інші — пізніше... Але доходять! Сподіватимемося і ми, що знайдемо своє щастя...
Вони сиділи обнявшись і чули, як лунко і молодо стукають їхні серця, як дихає весняна земля, як росте трава, дивилися на небо, де зоряною музикою бринів ясний, сріблястий Чумацький Шлях, що вів їх до щастя...