Зенітка

«Хіба, може, дати по п'ятаку Скоропадському, Коновальцеві, Бандері та іншим гестапівським запроданцям із українців, — може, вони визволять?! Спробую! За гроші вони все зроблять…»
Оце, власне, й було основним питанням порядку денного підноворічного всечортячого збіговиська!
Заспокоївся трохи Вельзевул і повеселішав.
— Може, — мовляв, — ще поживу!
Але в цей час убігла до кабінету секретарка:
— Нещастя, ваша диявольська екселенція!
— Що таке?
— Харон утопився! Прив'язав до шиї камінь і шубовснув у Стікс! Залишив записку: «Прощавайте! Не хочу я фашистську та українсько-німецьку погань у пекло перевозити! Пропало пекло! Харон».
— Чесний був дідуган! Пекло йому підземне! Наше пекло, не фашистське!
Сильно дуже вразила ця подія Вельзевула. Харон не витримав! Тисячоліттями перевозив людей у пекло, а от не витримав!
— Кепська справа! Лиха ознака! — зітхнув Вельзевул.
Дав наказ секретарці:
— Влаштувати паром, хай самі переїздять! Бо коли Харон не витримав, то хто ж витримає?!
* * *
Всечортяче збіговисько якраз оце відбувається. Про його наслідки повідомимо о 12 годині ночі 31 грудня 1946 року.