В країні дрімучих трав

— Нісенітниця! Лусочка метелика така тонка, що неозброєним оком і не побачиш, а взяти в руки зовсім неможливо!
— Правильно! Правильно! Ось тому ми в лабораторії покривали нашою надміцною прозорою речовиною дзеркальну поверхню цих брусків.
— Як же так? — пожвавішав Думчев.
— Дивіться ж! Ось тут цифри — позначення довжини світлової хвилі і товщини шару, який покриває бруски. І на кожному літера “Д” — Думчев. Вашим ім’ям ми називаємо цей облицьовувальний матеріал.
— Ви смієтесь! Це насмішка, жарт! Думчев спізнився! То не смійтеся з нього, з цього Думчева! — голосно сказав Сергій Сергійович. І рвучко повернувся до стіни.
— Ах, так? — тепло і просто розсміявся фізик. — Подивіться ж…
Він почав розгортати зразки.
Загорялися, гасли і знову загорялися кольорові промені. Думчев вдивлявся. І раптом він ніби щось згадав: він почав перебирати і прикладати зразки один до одного. Барви різкі, несподівані, барви неспокійні, без будь-якої гармонії шугали по палаті.
Я подивився на Калганова. Ласкаво й терпляче він допомагав Думчеву. Асистент розгортав зразки і називав якісь цифри.
Калганов прислухався і водночас вдивлявся в гру барв, стежачи за Думчевим.
— Так! Так! — радісно казав Калганов. — А тепер не так. Подивіться!
Дуже обережно, спокійно, тихо і дбайливо допомагав він Думчеву, так зворушливо, як допомагають дитині.
Десь грюкнули двері, і мені здалося, що в палаті стало ще тихіше. Сонячні плями повільно рухалися по стіні. Іноді ці плями на стіні зустрічались і перехрещувались з новими, несподіваними барвами.
Потім знову тишу порушили тихі голоси фізика та його асистента. Вони неголосно перемовлялися.
— Мікрони… цифра… мінус… Ступінь… А коли вони замовкли, тиша стала ще напруженішою.
У траві під вікном голосніше засюрчали коники, і ящірка підставила свою жовто-буру спинку променеві, ковзнула, зникла.
Раптом легкий вітрець сколихнув завіску. і по кімнаті пройшов м’який, ледь-ледь вогкий запах трави. Він ковзнув по наших обличчях. І тієї ж хвилини зламалася тиша.
Думчев раптом підвівся. Він щиро і ясно всміхнувся, подивився на нас.
— Ось! — скрикнув він радісно. — Дивіться ж!
Перед нами мінилися барви в тому ж поєднанні, як і там, у Країні Дрімучих Трав.
За допомогою Калганова Думчев склав з привезених зразків те дивовижне поєднання барв, яке виблискувало в нього на огорожі з тендітного матеріалу — з крилець метеликів.
— Ось! Ось! — повторював Думчев, і очі його ясно і сміливо дивились на нас.
Фізик довго придивлявся, щось підраховував і почав диктувати цифри асистентові. При цьому він сказав:
— Закріпіть… це поєднання, цей візерунок…
Перед нами лилися яскраві барви, вони розцвітили палату. Кольори мінилися, змішувались і вже неможливо було відокремити їх один від одного. Кольори соромливі і боязкі переходили в сильні, бадьорі; кольори мрійливі з’являлись на мить і розтавали, щоб перетворитися на гарячі, урочисті й величні.
В тиші розливалась світлова музика, лунала велична й урочиста, ясна і горда симфонія кольорів і барв.