І ти колись боролась, мов Ізраїль

  
Леся Українка
 
 
І ти колись боролась, мов Ізраїль
 
 
 
І ти колись боролась, мов Ізраїль,
 
Україно моя! Сам Бог поставив
 
супроти тебе силу невблаганну
 
сліпої долі. Оточив тебе народами,
 
що, мов леви в пустині,
 
рикали, прагнучи твоєї крові,
 
послав на тебе тьму таку, що в ній
 
брати братів не пізнавали рідних
 
і в тьмі з'явився хтось непоборимий,
 
якийсь дух часу, що волав ворожо:
 
«Смерть Україні!» - Та знялась високо
 
Богданова правиця і народи
 
розбіглися, немов шакали ниці,
 
брати братів пізнали і з'єднались.
 
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане.
 
Тепер твоя земля обітована».
 
І вже Богдан пройшов по тій землі
 
від краю і до краю. Свято згоди
 
між ним і духом гучно відбулося
 
в золотоверхім місті. Але раптом
 
дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
 
І знов настав єгипетський полон,
 
та не в чужій землі, а в нашій власній.
 
А далі розлилось Червоне море
 
і розділилося по половині,
 
і знов злилось докупи, й затопило
 
кого? Ой, леле! Новий фараон
 
пройшов живий поміж Червоне море,
 
але їздець і кінь пропав навіки.
 
Співай, радій, ненависна чужинко,
 
бий в бубон і лети в танок з нестяму:
 
кінь і їздець в Червонім морі згинув -
 
тобі зостався спадок на покраси,
 
бо зносиш ти України клейноди,
 
святкуючи над нею перемогу.
 
 
 
 
Такий для нас був вихід із Єгипту,
 
немов потоп. Заграло та й ущухло
 
Червоне море. Висохло й осталась
 
безрадісна пустиня після нього.
 
І став по ній блукать новий Ізраїль,
 
по тій своїй землі обітованій,
 
немов якась отара безпричальна.
 
З отарою блукали й пастухи,
 
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
 
Коли ж у їх з'являвся дух величний.
 
що вогняним стовпом палав у тьмі,
 
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
 
вони не вірили своїм очам
 
і врозтіч розбігались манівцями,
 
і попадали ворогам в полон.
 
 
 
 
Чи довго, ще, о Господи, чи довго
 
ми будемо блукати і шукати
 
рідного краю на своїй землі?
 
Який ми гріх вчинили проти духа,
 
що він зламав свій заповіт великий
 
той, взятий з бою волі заповіт?
 
Так доверши ж до краю тую зраду
 
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
 
тоді, либонь, журба по ріднім краю
 
навчить нас, де і як його шукать.
 
Тоді покаже батько свому сину
 
на срібне марево у далині
 
і скаже: «Он земля твого народу!
 
борись і добувайся батьківщини,
 
бо прийдеться загинуть у
 
вигнанні чужою-чуженицею, в неславі».
 
 
 
 
І може дасться заповіт новий
 
і дух нові напише нам скрижалі.
 
Але тепер? як маємо шукати
 
свому народу землю? Хто розбив нам
 
скрижалі серця, духа заповіт?
 
Коли скінчиться той полон великий,
 
що нас зайняв в землі обітованій?
 
І доки рідний край Єгиптом буде?
 
Коли загине н-о-в-и-й Вавилон?
 
 
This file was created
with BookDesigner program
 [email protected]
13.08.2010