Ґарґантюа і Пантаґрюель

Наприкінці книжки містився невеличкий трактатик під титулом Фрашки-антидоти. Пацюки й таргани чи там (щоб не збрехати) які інші шкідники сгрубили її початок; решту я тут доточую, лише з пошани до антйків.
  
Розділ II
 
Фрашки-антидоти, на давніх руїнах знайдені
 
 
 
…Це він, хто подолав кімврійську силу,
 
Не зароситись щоб, летить, як змій.
 
Узрівши це, люд розлива в барила
 
Потоками духмянистий олій.
 
Одна лиш бабця, стало страшно їй,
 
Кричить вона: «О Боже милостивий!
 
Драбину! Чи ловіть його мерщій!
 
Адже зробився він такий дрисливий!»
 
 
 
Слід капець лиш йому поцілувати, —
 
Хтось міркував, — і тим перепросить.
 
Та ось явився тип шахраюватий
 
З країв, де ловлять краснопірку й пліть,
 
І проказав: «Господь вас хай хранить!
 
Нечисте щось таїться перед вами.
 
Отож остерігайтеся, щоб гидь
 
Не випливла раптово десь із ями».
 
 
 
Ба глузду в цьому розділі прехитрім
 
Десь стільки, скільки у теляти ріг.
 
«Я чую, — гість промовив, — як у митрі
 
Від холоду мій мозок геть застиг».
 
Та при вогні, від токів запашних
 
Розвареної брукви вгрівся скоро,
 
Радіючи, що дурнів, знову їх,
 
Вбирає, як голоблеників, в шори.
 
 
 
Про Патрика святого йшлося щілку,
 
Про Ґібралтар і сотні інших дір.
 
Коли б вони загоїлись настільки,
 
Що перестали ображати зір
 
І вже б не дихали на нас з тих пір
 
Страшним сопухом земляного газу,
 
От ми тоді закрили б їх, повір,
 
І здать в оренду вирішили б зразу.
 
 
 
Відтак прийшов обскубувати крука
 
Геракл з лівійських негостинних піль.
 
«Ти бач! — гукнув Мінос сердитим гуком, —
 
Крім мене, в вас тут гості звідусіль!
 
По-їхньому, у мене тільки й діл,
 
Що жаб і устриць їм на стіл носити!
 
Якщо я дам їм продавать кужіль,
 
Хай сатана мене візьме неситий!»
 
 
 
Прибув уговкать їх К Б. кульгавий,
 
І перепустку від шпаків приніс.
 
Свояк Циклопа, цей чухрай на славу,
 
Убив їх. Кожен висякай свій ніс!
 
І всякого з содому цих гульвіс
 
Обсміяно було на винотоці.
 
Біжіть туди і роздзвоніте скрізь:
 
Їх буде більше, ніж у тому році.
 
 
 
Тоді Юпітера рішила птиця
 
Побитись у заклад, але — гай-гай!
 
Побачивши, як звикли вони злиться,
 
Злякалась, що упасти може рай.
 
Зате вогонь небесний — наших знай! —
 
Украла з гаю, у рибалок десь там,
 
І ввесь взяла в обладу небокрай,
 
Як в давнину учили масорети.
 
 
 
Всі згодились, начхати їм на теє,
 
Що Ата там була, її охлялий зад,
 
І видалася їм Пентесілея
 
Бабусею, що продає салат.
 
Гукав їй кожен: «Забирайсь назад,
 
Потворо! Більше не підходь до мене!
 
Це ж треба було підступом узять
 
У римлян їхній стяг з веленя!»
 
 
 
Юнона з пугачем-вабцем окатим
 
З-за хмар на птахів зирила униз.
 
Таку зуміли з нею штуку вдрати,
 
Що позбулась вона усяких риз.
 
Вона устигла — шпичку їй у ніс —
 
Лиш два яйця забрати в Прозерпіни,
 
А то за неї дружно б узялись
 
І на горі припнули б до ґлодини.
 
 
 
Через сім місяців (а, може, й більше)
 
Солдат, що Картаген підбив до ніг,
 
Спокійно в їхній круг ступивши,
 
Свої маєтки повернути міг,
 
Чи поділить належним чином їх
 
Рівненько, як стібки завжди однакі,
 
Як суп, розлитий під веселий сміх
 
Вантажникам у їх порожні баки.
 
 
 
Та самострілом, дном порожнім гарнця
 
І прядками відзначиться цей рік,
 
Коли згризуть під горностаєм пранці
 
Цареві тіло все його і лик.
 
Невже через святенницю повік
 
Арпанів стільки має тут пропасти?
 
Облиште! Ваша маска для калік,
 
Тікайте! Згубить вас цей брат зміястий.
 
 
 
А добіжить цей рік до краю скоро,
 
На землю зійдуть мир і тишина.
 
Минуться ґвалт, образи і роздори,
 
А честь — у шані буде вже вона.
 
І радість, що у заповідь дана
 
Насельникам небес, зійде на вежу.
 
І з волі царственого скакуна
 
Стражденник запанує як належить.
 
 
 
Часи ці протривають, аж допоки
 
Прикутий Марс на ланцюгу сидить.
 
А потім прийде муж веселоокий,
 
Над усіма найкращий миловид.
 
Радій же і лови, друзяко, мить,
 
Бо тим, що душу віддали вже Богу,
 
Даремно за минулим їм жаліть,
 
Назад не відшукати їм дороги.
 
 
 
І зрештою того, хто був із воску,
 
Повісити взялись на жакемар.
 
А звати паном навіть підголоски
 
Тебе не стануть, якщо ти дзвонар.
 
Ех, коли б шаблею відбить його удар,
 
То зайві стали б хитрі визворотки,
 
Тоді зав'язуй без усяких свар
 
Всі прикрощі одним кінцем коротким.
 
 
  
Розділ III
 
Як мати Ґарґантюа виношувала його аж одинадцять місяців
 
Колись-то з Ґранґузьє був добрий паливода, тоді звичаєм його краю він добре пінної лигав і заїдав смачненько соленим. Для цього він припасав чимало майнцької і бойонської шинки, здобіль вуджених язиків бичачих, а про зиму силу-силенну ковбас, багацько солонини з муштардою, а ще в нього водився провансальський кав'яр і сосиски, але не болонські (він боявся ломбардської отрути), а бігоррські, лонгенайські, бренські і руарзькі.
Уже в літах одружився він з Ґарґамеллою, мотилькоцького царя донькою, дівчиною показною і гожою, і часто вони творили разом звіра з двома спинами, веселенько човгаючись одне на одному своїм салом, від чого жінка зайшла на доброго сина і носила його аж одинадцять місяців.