Меч і хрест

Марійка швидко витягла з кишені дзеркало і, наблизивши його до очей, побачила у глибині своїх зіниць два вогняно-червоні спалахи.
  
Легенда про моє місто
 
Насправді ніхто навіть не знає, скільки Києву років!
Це був перший удар, який оглушив мене, варто було мені зануритися в історію Міста. Я пам’ятаю: в епоху мого дитинства Київ із пафосом відзначав 1500-річчя. І зізнаюся: навіть не підозрювала тоді, що ця підозріло кругла дата передує таким собі обтічним формулюванням «прийнято вважати» і що на отих «прийнято вважати» будується вся історія, що витікає, на перевірку, лише з нескінченних версій.
Згідно з реальними археологічними свідченнями – Києву 6000 років. Але інші доводять: усього 1300. Треті вважають його ровесником Христа. Позаяк у реальності ніхто не знає, в який момент поселення «прийнято вважати» містом! Вважається: перше Місто заснував Кий. Але ніхто не знає напевно, чи був він насправді («прийнято вважати», що був). Ким він був: князем чи перевізником через Дніпро – теж не знає ніхто («прийнято вважати», що князем). Єдине реальне свідчення про Кия – «Повість минулих літ» Нестора-літописця. Але ніхто не знає, якими свідченнями користувався Нестор («прийнято вважати», що їх утрачено). А сам він, живучи («прийнято вважати») 1106 року, реальним свідком аж ніяк не був, тим більше що інші вважають: жив він іще на п’ятсот років пізніше!
Та і взагалі, про яку реальність можна говорити в питаннях тисячолітньої давності, якщо цілком реальні свідки столітньої давності брешуть і перебріхують один одного? Цілком матеріальні таблички, які висять нині на будинках Васнецова і Врубеля, брешуть нам просто в обличчя. А цілком нинішні історики тільки те й роблять, що сперечаються між собою, й історія багаторазово перекроюється в тебе на очах по фігурі нового часу.
І коли твоя голова розбухає від першої, сто першої, тисячної версії, ти раптом приголомшено прозріваєш: історія – просто казка!
Офіційна казка для дорослих, яку прийнято заучувати в школі як реальну науку. Але вона не більше наука, ніж алхімія!
І скоріше за все, записана чи переписана із загублених рукописів, сага про Кия та його братів – така ж легенда, як Київський Змій Кирилівських печер. Як п’ять Лисих Гір Києва, куди злітаються всі слов’янські відьми святкувати шабаш на Івана Купала (який, як і раніше, «прийнято вважати» святом літнього сонцестояння, хоча це спростовують усі реальні календарі). І тисячі версій і свідчень, помилок і огріхів – лише тисячі легенд Великого Міста, з яких кожне з нас має право вибирати те, що припало до душі й відповідає твоїй мрії. Перекроювати їх по фігурі твоїх ідеалів. І розгадувати таємниці, які давно вже не можна розгадати, керуючись тільки своєю вірою у Свій Київ!
І нехай спина Володимира на Володимирській гірці покривається неспростовно реальною зеленню. Що з того, якщо я хочу, щоб він назавжди залишився «чавунним Володимиром» із роману Булгакова! Нехай мій Мишко Врубель живе в будинку біля сходинок Андріївської церкви на два роки раніше, ніж оселився там реальний Михайло. Що з того, коли разом зі мною бреше і табличка на 14-му будинку, яка раз і назавжди зберегла цю легенду, як письмена на скрижалях! І хоча з Олексіївського острова, названого на честь легендарного попівського сина Альоші, неможливо потрапити на міст Метро, а за огорожею Кирилівської церкви не варто шукати люк у печери…
Як писав у своїх мемуарах Конан Дойл:
Одного дня редактор зробив позначку: «В цьому місці немає другої залізничної колії», – на що я відповів: «А у мене вона є!»
Адже це Моя легенда про Моє і тільки Моє Місто!
Лада Лузіна