Літа зрілості короля Генріха IV
Не втрачайте ні крихти мужності серед жахливої колотнечі, в якій вам загрожує стільки могутніх ворогів. Гнобителі народу, ненависні мені, були і є; вони навіть не змінили свого обличчя, хіба що одіж. Я ненавидів короля Іспанії — ви його знаєте під іншим ім'ям… Він і не думав зрікатися свого наміру звести з пуття Європу, а насамперед — моє королівство. Але оця Франція, що колись була моєю, пам'ятає про те; вона й досі стоїть на варті людських свобод: свободи совісті і свободи їсти досита. Тільки цей народ має від природи хист і добре говорити, й добре битися. Одне слово, це країна, де найбільше доброти. Світ можна врятувати тільки любов'ю. В часи безсилля жорстокість вважають твердістю. Тільки сильні можуть дозволити собі любити вас, бо, правду кажучи, любити вас таки нелегко.
Я багато любив. Я бився й знаходив слова, що хапають за душу. З усіх мов я найдужче люблю французьку; але й чужинцям я хочу нагадати: людству нема потреби зрікатися своїх мрій, бо мрії — це тільки ще не пізнана дійсність. Щастя існує. Вдоволеність і достаток — ось-ось, тільки рукою сягнути. А кинджалом цілого народу не вб'єш. Не бійтеся тих убивць, що їх підсилають до вас. Я марно жахався їх. А ви будьте розумніші. Я вичікував надто довго. Революції не приходять на замовлення, і тому їх треба доводити до кінця, хай навіть силою. А я вагався — як із людської слабості, так і через те, що бачив вас уже з височини, люди, друзі мої.
Нічого мені не шкода, тільки перших моїх кроків, коли я бився, не відаючи, що чекає мене попереду: велич і розкіш, а потім пекуча зрада, — і коріння мого серця всохло раніш за мене, воно вже не пустить паростей. Якби я дав собі волю, то розповідав би вам тільки про брязкіт зброї, про оглушливе калатання дзвонів, про неугавний крик: «Бий! Бий! Ріж! Ріж!» Тридцять разів мене ледь не вбили в тому содомі. Але бог мене вберіг.
Гляньте ж на старого чоловіка, що явився вам зразу, тільки-но ви мене покликали.
Замість завіси золотава хмара зступається перед королем.