Собака Баскервілів
От і все, мій любий Ватсоне. А якщо вам потрібен докладніший звіт по цій справі, то мені доведеться зазирнути у свої записи. Але я, здається, нічого суттєвого не забув.
— Невже Степлтон сподівався, що сер Генрі також помре від страху, побачивши цю потвору?
— Собака був зовсім диким, крім того, він тримав його надголодь. Якби сер Генрі не помер на місці, то, в усякому разі, таке страшне видовище могло б паралізувати його сили й він не чинив би опору.
— Мабуть, так. Тепер залишається тільки одне питання. Як Степлтон довів би свої права на володіння Баскервіль-Холом, як би йому вдалося пояснити те, що він, спадкоємець, жив під чужим ім’ям та ще й так близько від маєтку? Невже це не викликало б підозр?
— На це питання я навряд чи зможу вам відповісти — ви занадто багато від мене вимагаєте. Моя сфера діяльності — минуле й сьогодення. Що ця людина збиралася робити в майбутньому, я вирішувати не беруся. За словами місіс Степлтон, її чоловік думав про це не раз. Він міг знайти три виходи. Перший: виїхати до Південної Америки, встановити там свою особистість у британському консульстві та зажадати спадщину звідти, не приїжджаючи до Англії. Другий: зробити все це в Лондоні, попередньо змінивши себе до невпізнанності. І третій: видати за спадкоємця підставну особу, забезпечивши її всіма потрібними документами, маючи з цього певну частину прибутків. Знаючи Степлтона, ми можемо не сумніватися, що той або інший вихід зі становища було б знайдено.
А тепер, друже мій, звернімося думками до приємніших речей. Кілька тижнів такої важкої праці дають нам право на вільний вечір. Я взяв ложу в оперу. Чи чули ви де Рецке в «Гугенотах»? Тож, будьте ласкаві зібратися за півгодини. Тоді дорогою ми заїдемо до Марціні та спокійно там пообідаємо.
