Пригоди Шерлока Холмса. Том 3

— Швидше, мадам, час збігає!
— Це все через мій лист, містере Холмсе, який я написала ще до шлюбу, — нікчемний, необачний лист вразливої закоханої дівчини. Там не було нічого поганого, але чоловік вважав би той лист за злочин. Якби він прочитав його, то перестав би вірити мені. Відтоді проминули літа. Я думала, що все це вже забулося. Аж раптом почула від того чоловіка, Лукаса, що лист потрапив до його рук і він хоче показати його моєму чоловікові. Я благала його зжалитись наді мною. Він сказав, що поверне мені лист, коли я принесу йому інший документ, який зберігається, за його словами, в скриньці з паперами мого чоловіка. Лукас мав свого шпигуна в міністерстві, який розповів йому про той документ. Він запевнив мене, що це нітрохи не зашкодить моєму чоловікові. Уявіть себе на моєму місці, містере Холмсе! Що я мала робитц?
— Розповісти про все чоловікові.
— Я не могла, містере Холмсе, не могла! З одного боку, мені загрожувала неминуча загибель; з іншого, — хоч мені й здавалося, що взяти папери мого чоловіка — це жахлива річ, та я все-таки навіть не уявляла собі, до яких політичних наслідків це може призвести. Що ж до нашого кохання й довіри, то тут мені все було зрозуміло. І я скоїла це, містере Холмсе! Я зробила відбиток ключа, — той чоловік, Лукас, роздобув його копію. Я відімкнула скриньку, взяла папір і понесла його на Ґодольфін-стріт.
— І що ж там сталося, мадам?
— Я постукала в двері, як ми й домовились. Лукас відчинив їх.
Я пішла за ним до його кімнати, залишивши двері за собою відчиненими, бо мені було страшно зостатися віч-на-віч із тим чоловіком. Я пам’ятаю, що надворі, коли я заходила, стояла якась жінка. Наша оборудка швидко скінчилася. Мій лист лежав у нього на столі, я віддала йому документ, він повернув мені лист. Цієї миті з-за дверей долинув якийсь шум. У коридорі залунали кроки. Лукас хутко відгорнув килим, поклав документ до якоїсь схованки й знову накрив її килимом.
Те, що сталося потім, схоже на якийсь страшний сон. Я бачила смагляве люте обличчя, чула жіночий голос, що кричав по-французькому: «Я недаремно чекала! Нарешті, нарешті я застала тебе з нею!». Тоді почалася дика бійка. Я побачила, як він схопив стілець, а в її руці блиснув кинджал. Я кинулася геть від того страхіття, вибігла з будинку й лише наступного ранку дізналася з газет про жахливе вбивство. Того вечора я була щаслива, бо одержала назад свій лист і не розуміла ще, що принесе мені майбутнє.
Але вранці я побачила, що, позбувшись одного лиха, накликала інше. Відчай мого чоловіка, коли він побачив, що папір зник, краяв мені серце. Я ледве втрималася, щоб не впасти до його ніг і не розповісти, що я наробила. Але тоді мені довелося б зізнатись і в тому, що було раніше. Того ранку я прийшла до вас і лише тоді зрозуміла весь жах свого вчинку. З тієї хвилини я тільки й думала, як повернути чоловікові цей папір. Він повинен був лежати в тій схованці, бо його поклали туди ще до того, як увійшла ота страшна жінка. Якби не вона, я ніколи б не дізналася, де сховано лист. Як проникнути до тієї кімнати? Два дні я стежила за будинком, але двері жодного разу не відчинялися. Вчора ввечері я спробувала востаннє. Ви вже знаєте, що я зробила і як мені пощастило забрати лист. Я принесла його додому й вирішила знищити, бо не знала, як повернути його чоловікові, не признавшись... Боже, я чую його кроки на сходах!
Міністр європейських справ схвильовано вбіг до кімнати.
— Що нового, містере Холмсе, що нового?! — вигукнув він.
— Я маю певну надію.
— Дякувати Богові! — Обличчя Гоупа засяяло. — Прем’єр-міністр снідатиме зі мною. Чи може він розділити вашу надію? В нього залізні нерви, але я знаю, що він майже не спить із того дня, коли сталася ця страшна пригода. Джейкобсе, запросіть прем’єр-міністра сюди!.. А тобі, кохана, всі ці розмови про політику будуть нецікаві. За кілька хвилин ми побачимося в їдальні...
Прем’єр-міністр мужньо тримався, проте з блиску його очей і тремтіння худих рук мені добре було видно, що він хвилюється не менше за свого молодого колегу.
— Як я зрозумів, ви хочете щось сказати нам, містере Холмсе?
— Поки що нічогісінько, — відповів мій друг. — Я шукав лист усюди, де тільки міг, і переконався, що підстав для тривоги немає.
— Але цього замало, містере Холмсе. Ми не можемо довіку жити на вулкані. Нам треба знати напевно.
— Я сподіваюся знайти лист. Через те я й завітав сюди. Що більше я обмірковую всю цю справу, то більше переконуюся, що лист ніколи не зникав з цього будинку.
— Містере Холмсе!
— Якби його викрали, то, звісно, давно вже оприлюднили б.
— Але навіщо тоді викрадати його, щоб сховати в цьому будинку?
— Я не думаю, що його взагалі хтось викрадав.
— Тоді як він зник із скриньки?
— Я й не певен, що він зник із скриньки.
— Містере Холмсе, жарти зараз недоречні. Я можу заприсягтися, що в скриньці його немає.
— Ви заглядали до скриньки з вівторка?
— Ні. Це марно.
— Ви просто могли не помітити його.
— Але ж це неможливо.
— Хтозна! Такі речі вже траплялися. Там, напевно, є інші папери. Він міг загубитися серед них.
— Він лежав зверху.
— Хтось міг труснути скриньку, й лист загубився між паперами.
— Ні, ні, я переглядав усе.
— Але ж це легко перевірити, Гоупе, — мовив прем’єр. — Накажіть принести скриньку сюди.
Міністр подзвонив:
— Джейкобсе, принесіть мою скриньку для паперів. Ми марно гаємо час. Але якщо це задовольнить вас, то перевіримо. Дякую, Джейкобсе, поставте її сюди. Ключ я завжди ношу з собою, на ланцюжку годинника. Ось, як бачите, всі папери. Лист від лорда Мероу, доповідь сера Чарльза Гарді, меморандум з Белграда, відомості про російсько-німецькі хлібні податки, лист із Мадрида, донесення від лорда Флаверса... Боже милий! Що це таке? Лорде Белінджере! Лорде Белінджере!
Прем’єр вихопив блакитний конверт у нього з рук:
— Так, це він. І лист цілий. Вітаю вас, Гоупе.
— Дякую вам! Дякую! Який тягар упав з моїх пліч! Але це незбагненно... незбагненно! Містере Холмсе, ви чарівник, чарівник! Як ви дізналися, що він був тут?
— Просто я знав, що він більше ніде не може бути.
— Я не вірю своїм очам! — Міністр швидко побіг до дверей. — Де моя дружина? Я повинен сказати їй, що все гаразд. Гільдо! Гільдо! — почули ми його голос на сходах.
Прем’єр, примружившись, позирнув на Холмса.
— Послухайте-но, сер, — промовив він. — Тут криється дещо більше. Як лист міг потрапити назад до скриньки?
Холмс, усміхаючись, відвернувся, щоб не бачити пильного погляду проникливих прем’єрових очей.
Ми теж маємо свої дипломатичні таємниці, — відповів він і, взявши капелюх, рушив до дверей.
Його останній уклін
ЦИКЛ ОПОВІДАНЬ
 
Пригода в «Бузковій хижі»
1. Дивовижна пригода з містером Джоном Скоттом Еклсом
Як зазначено в моїх нотатках, це сталося похмурого, вітряного дня наприкінці березня 1892 року. Коли ми сиділи за сніданком, Холмс одержав телеграму й одразу ж написав відповідь. Він не сказав нічого, але думка про цю справу його не полишала: смокчучи свою люльку, він замріяно стояв біля каміна і часом позирав на телеграму. Аж раптом обернувся до мене з лукавим блиском в очах.
— Гадаю, Ватсоне, вас можна вважати літератором, — сказав він. — Як би ви розтлумачили слово «гротескний»?
— Дивовижний, чудернацький, — озвався я.
Почувши моє пояснення, він похитав головою.
— Тут ідеться про щось більше, — сказав він, — тут якийсь прихований натяк на щось трагічне й жахливе. Якщо ви пригадаєте деякі зі своїх оповідок, якими лякаєте довірливу публіку, то зрозумієте, як часто гротеск приховує в собі злочин. Згадайте-но оту історійку про «Спілку рудих». Спочатку то був чистісінький гротеск, а закінчилося все відчайдушною спробою пограбування. Або інше — отой найгротескніший випадок із п’ятьма помаранчевими зернятками, що приховував у собі змову вбивць. Тож для мене це тривожне слово.