Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

  
Метаморфози
 
10 українських поетів останніх 10 років
   
Андрій Бондар
 
Псалом братерству
 
 
Андрій Бондар – поет, перекладач, есеїст. Народився 1974 року у Кам’янці-Подільському. Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997). Закінчив Києво-Могилянську академію. Був головним редактором газети Асоціації українських письменників (АУП) «Література плюс», редактором літературних сторінок у газетах «Дзеркало тижня» і «Газета по-українськи». Дописувач багатьох українських паперових ЗМІ. Колумніст «Газети по-українськи» і Zaxid.net. Автор збірок віршів «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004).
 
Одружений, виховує доньку. Мешкає в с. Пороскотень в околицях Києва.
 
Блоґ у Livejournal: bndr-ndrj.livejournal.com
 
Ви також безсилі
 
 
нас розлучать у день народження леніна
 
а розписали на наступний день після дня незалежності сполучених штатів
 
ми зустрілися за два дні до свята великої жовтневої революції
 
а розійшлися за день до католицького Різдва
 
 
 
другого січня по моє серце вперше викликали швидку
 
димедрол колола дівчина з якою я разом був у піонертаборі
 
і вона мені тоді подобалась
 
(але я навіть не зауважив її обличчя – якісь червоні плями)
 
вперше батьки відчули себе старими
 
 
 
я зустрів її на православне Різдво
 
і якось навіть майже не помітив
 
 
 
у день народження мого приятеля-театрала
 
мені вирізали апендицит і промивали нутрощі
 
а перед тим везли голого з виголеним пахом
 
лікарняними коридорами
 
а пристаркувата санітарка вислуховувала мої дурні теревені
 
я був голий під кайфом мені було кайфово
 
анестезіолог запитав чи були в мене венеричні хвороби
 
я сказав що де юре не було а де факто були
 
він перепитав я пояснив що від мене пішла дружина
 
а він зацитував пісню якогось пиздуватого російського барда
 
про те що якщо мовляв к другому уходіт нєвєста
 
єщо неізвестно і так далі
 
я посміхнувся
 
він сказав щоб я не боявся
 
я сказав що я не боюсь
 
але хулі там я сцяв я сцяв за своє життя
 
 
 
потім відпустив наркоз і стало по-справжньому боляче
 
медсестер на поверсі не було
 
прийшла о сьомій рано штрикнула кетанов
 
о дев’ятій прийшов хірург і сказав: «Встань і йди»
 
і я встав і пішов
 
сцяти
 
 
 
а за три дні до весни я знову зустрів її
 
і це вже було зовсім не те зовсім не те
 
що було на православне Різдво
 
 
 
зараз ніч з вісімнадцятого на дев’ятнадцяте березня
 
2:31 у києві каїрі тель-авіві ларнаці
 
літаки не літають в них не бояться пасажири
 
пасажири лягають спати з нею за кілька кілометрів від мене
 
а я сиджу безсилий змінити цей світ на краще
 
 
 
але тішуся з того що й
 
ви
 
поль бреґ
 
герберт шелдон
 
анатолій кашпіровський
 
алан чумак
 
ґ.п. малахов
 
мірзакарім норбєков
 
порфирій іванов
 
джуна давіташвілі
 
ванґа з петрича
 
і просто марія-стефанія
 
 
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
ви також безсилі
 
 
Дівчинка. Дніпропетровськ 7.04.2006
 
 
мама сказала своїй маленькій донечці з морозивом
 
трирічній здається
 
«ты гость в этом мире…»
 
 
 
прості та жорстокі це були слова
 
мудрі як євангеліє
 
 
 
а може вона просто сказала російською
 
бо якою ще мовою можуть сказати у дніпропетровську:
 
«сегодня мы пойдем в гости к бабушке» або
 
«сегодня к нам в гости придет бабушка»
 
або щось схоже на це
 
а мені як завжди щось не те причулось
 
 
 
мені причулось як завжди щось найгірше
 
хоча чому правда – це найгірше
 
 
 
а може просто мама належить до секти свідків єгови
 
і в них це нормально – так розмовляти з дітьми
 
не приховуючи найгіршого
 
не приховуючи простий факт смерті
 
 
 
а може щось просто залишилось поза кадром
 
і ми не побачили мертву пташку або збитого вантажівкою пса
 
яких побачили вони
 
і щоб якось пояснити мінливість світу
 
мама вдалася до афоризму
 
який у її секті хтось придумав бо це дуже гарно звучить
 
«ты гость в этом мире…»
 
 
 
російська мова несамовито афористична
 
українською так не скажеш
 
українською багато чого сказати просто неможливо
 
це якась дерев’яна мова
 
з якої тільки труну можна зробити
 
для дівчинки маленької дівчинки яка
 
йде тримаючись за мамину руку
 
йде поїдаючи морозиво пломбір
 
йде в гості до бабусі
 
 
 
чи просто додому
 
 
Креспо
 
 
за сто років коли ретельно вивчатимуть
 
все написане мною
 
ніхто не зможе зрозуміти що це за назва
 
вірша така дивна
 
що б це мало символізувати?
 
чому автор намагається ввести читача в оману?
 
 
 
я не знаю яким буде за сто років футбол
 
і чи взагалі він буде
 
і за якими системами вони гратимуть
 
чотири-два-чотири? чотири-чотири-два? три-п’ять-два?
 
може відмінять аути скасують офсайди замінують футбольне поле?
 
мені все одно тоді буде футбол так само сильно
 
як він сильно небайдужий мені сьогодні
 
 
 
але навіть на тому світі
 
де не буде футбольних репортажів де буде лише спокій
 
брезентова тиша тіні вологий морок
 
я повторюватиму як мантру як заклинання
 
ШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАН
 
ШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАН
 
ШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАН
 
 
 
ось вам і ключ до розгадки
 
дорогі літературознавці майбутнього
 
 
 
цей вірш так само
 
можна було назвати КАКА ЗЕЕДОРФ ДІДА ПІРЛО
 
або взагалі ніяк не називати
 
а просто вважати одним із кризових явищ
 
однієї маленької творчості
 
 
 
насправді я боюсь собі уявити футбол через сто років
 
деколи боїшся зізнатися собі у найсокровенніших речах
 
так от знайте
 
 
 
найбільше що мене зараз хвилює
 
це те яким буде футбол через сто років
 
 
 
і коли на тому світі мене спитають
 
чим согрішив я?
 
я скажу що найбільше на світі я любив футбол
 
більше ніж літературу культуру і життя я любив футбол
 
 
 
залишається
 
сподіватися
 
що суддя там буде справедливий
 
 
 
ну якщо не п’єрлуїджі коліна
 
то нехай вже маркус мерк