Україна у вогні

 Ц а р. Краще.
 Н є х о д а. Так чого ж вас так добре воспитали, а ви нас так погано? Та ще й лаєтесь? Ага, мовчиш, стара собако!
 Ц а р. А, глупак...
 Н є х о д а. Сам ти дурень!
 Ж у р а в е л ь. Ну годі там!
 Ч у б є н к о. Таж колись в історії, кажуть, теж запрягали нашого брата не раз...
 Т о в ч е н и к. Но-о! Годі вам тут сторію товкти!
 Л е в к о  Ц а р. Я думаю, що такого ката, як наш староста Лаврін Запорожець, так, мо', ще и сторія не знала.
 Т о в ч е н и к. Самі вибрали.
 Н є х о д а. От каїн! Отак людей мучити в ярмах!
 Ч у б є н к о. Гірше Заброди. Камінь не людина.
 Величезна зграя вороння піднялась над соняшниками і затулила небо.
 Чути — «кра-кра-кра!»
 — Пожалійте людей, тату. Що ви робите? — Олеся підійшла до батька-старости рішуча й схвильована.
 — Яких?
 — Нащо ви людьми орете?
 — Вони мене на це обрали.
 — Як на це?
 — Чого вони хотять?
 — Вони не хотять ходити в ярмах!
 — Нехай не ходять.
 — Ну, тату!
 — Я тебе питаю, чого вони хотять?
 — Я не знаю.
 — А ти взнай. Заступниця.
 — Я вже не можу людям в очі дивитись. Вони нас ненавидять.
 — А кого вони люблять?
 — Тату! Що з вами?
 — Я тебе питаю, що вони люблять? Заступниця!
 — Вони в ярмах...
 — Не хотіли ярем, треба було битися за волю.
 — Не могли всі битися...
 — На жаль, це так. Але будуть битися. А хто не буде — вмре.
 — Тату, вони вас уб'ють.
 — Знаю. Така вже моя гра. Не вони вб'ють, уб'ють німці. Не вб'ють німці, наші, повернувшись, уб'ють. Фашистський прихвостень... Жалько людей... А мені себе жалько. На мене, проклятого, повісили все зло. Староста-собака! Староста-кат! А там, дивись, сини одмовляться!
 Щось постукало в двері.
 — Вийди з хати.
 Ввійшло до хати двоє незнайомий людей. Стемніло. Розмовляли пошепки.
 У застінку били й катували людей. Чути було крики і стогін. Постріли, і падіння, і вдари об стіну. Когось виносили і викидали в яму.
 Ернст фон Крауз з'явився в дверях. Він був мокрий од збудження і важко дихав. Ніби це не він катував людей, а його самого пекли огнем, і розтинали до нестями. Очі його горіли, як у хижого звіра, і тремтіли білі губи.
 — Васер!..
 Він почав митися холодною водою, вигукуючи по-німецьки якісь огидні лайки. Поліцаї стояли коло нього мокрі од жаху. Він сів і застогнав, майже непритомний. У нього почався сердечний припадок. Він велів покликати Заброду. Ввійшов Заброда.
 — Мовчать?
 — Так, клянуся, господин полковник, ваше високоблагородіє, кля нуся вам каторгою, богом, це все робота Запорожця.
 — Що ти знаєш?
 — Нічого не знаю.
 — У... — Крауз вистрілив у Заброду, але пострілу не сталося, і він шпурнув порожній револьвер прямо в лице Заброді.
 — Я не сплю ночами. Я заганяв усю поліцію. І хоч би тобі що-небудь Нічогісінько. Орють у ярмах, молотять, а хліба нема, корови пропадають, і все мовчить, і проклинає ніби Запорожця, і щось тут є, от-от-от-от!..
 Фон Крауз знову спалахнув і кинувсь на Заброду.
 — Я тебе повішу. Чуєш? За що я тобі дав землю? Завойовану кров'ю моїх солдатів! Свиня! Щоб тебе, паршивого куркуля, даром годувати? Гунд!
 І старий катюга Ернст фон Крауз так застукав об стіну головою Заброди, що стіна затряслась.
 — Клянуся, Запорожець... Запорожець... — стогнав Заброда. Ернст фонт Крауз задихався од люті.
 — Фатер, заспокойся, що ти робиш? — вбіг Людвіг. Одштовхнувши Заброду, він обняв батька.
 — О мій хлопчику, майн лібе кінд, — розм'як якось Крауз, — ніхто нас, німців, не розуміє, ніхто! Ай!!!
 Фон Крауз увійшов до Лавріна Запорожця чистий, гарно вдягнений, з пакунком.
 К р а у з. Здрастуй, Лавріне! Як твоє здоров'є?
 З а п о р о ж е ц ь. Драстуйте, господин полковник.
 К р а у з. Не господин, а по-українському — пане полковник.
 З а п о р о ж е ц ь. Звиніть, ми люди прості, до панства, казав той, не той.
 К р а у з. Як жінка? Видужує?
 З а п о р о ж е ц ь. Помаленьку.
 Т е т я н а. (З-за стіни). Спасибі.
 К р а у з. А, фрау Тетяна... Як діти?
 Т е т я н а. Ох!
 З а п о р о ж е ц ь. Та хто ж їх знає? Десь...
 К р а у з. Б'ються. Десь уже на Уралі.
 З а п о р о ж е ц ь. На Уралі?
 К р а у з. Еге. Шкода, коли б...
 З а п о р о ж е ц ь. О, коли б вони були тут все було б по-другому. Вони б усім показали дорогу.
 К р а у з. Я чув, один вернувсь і ховається.
 З а п о р о ж е ц ь. А, балакають.
 К р а у з. Жаль, хм... До чого народ зіпсовано! Все доносять. Клевещуть один на одного.
 З а п о р о ж е ц ь. Від дурості.
 К р а у з. Да... Дивлюсь я оце на молодь. Погана молодь пішла. Легковажна. Це тільки ми з тобою розумієм, старики. Га?
 З а п о р о ж е ц ь. Та таке якесь действітельно.
 К р а у з. Повна розпуста. Ну, повна розпуста. Матеріалісти.
 З а п о р о ж е ц ь. Еге.
 К р а у з. Ти повіриш, у нас уже є офіцери, що не вміють писать грамотно. Єдиний ідеал — нажива.