Серця трьох

— Ну і що? — грубо перебив Френк. — Я завжди знав, що в тебе є сестри в Англії.
— Але ти мене не розумієш, — продовжував інтригувати його Генрі. — У мене з’явилася зовсім нова сестра, цілком доросла, і така вродлива, що гарнішої на світі не знайти.
— Ну і що ж? — пробурчав Френк. — Для тебе це, напевно, вельми приємна новина. Але я тут до чого?
— Ну от, ми й дійшли до найголовнішого, — посміхнувся Генрі. — Ти одружишся з нею. Даю тобі на це згоду…
— Навіть якби вона була десять разів твоя сестра і сто разів красуня, я б усе одно з нею не одружився, — перебив його Френк. — Такої жінки, з якою я міг би одружитися, немає на світі.
— І все-таки, Френку, мій хлопчику, з цією жінкою ти поберешся. Я знаю. Я цілком певен. Хочеш закластися?
— Ставлю тисячу, що не одружуся.
— Ні, не будь скнарою, постав більше, щоб це був справжній заклад, — сказав Генрі.
— Можу поставити скільки хочеш.
— Гаразд. Тоді — тисячу п’ятдесят доларів. А тепер іди в сусідню кімнату і подивися на наречену.
— Вона там з Леонсією?
— Нічого подібного. Вона сама.
— Здається, що ти сказав: там Леонсія.
— Авжеж, сказав. Я це сказав. І Леонсія справді там. Г з нею немає жодної живої душі, вона чекає, щоб поговорити з тобою.
Тут уже Френк почав сердитися:
— Ти мене геть затуркав. Верзеш казна-що. То в тебе там твоя нова сестра, то твоя дружина…
— Хто сказав, що я маю дружину? — у свою чергу розлютився Генрі.
— Здаюся! — вигукнув Френк. — Піду до Леонсії. А з тобою поговорю пізніше, коли ти будеш у доброму гуморі.
Він ступив було до дверей, але Генрі зупинив його.
— Ще хвилинку, Френку, та й підеш, — сказав він. — Можливо, ти хоч тепер збагнеш. Я не одружений. У тій кімнаті на тебе чекає одна дівчина. Ця дівчина — моя сестра. І вона ж — Леонсія.
Минуло аж півхвилини, доки Френк збагнув його слова. А коли збагнув, то прожогом кинувся до дверей. Проте Генрі знову затримав його:
— То я виграв?
Але Френк, відштовхнув його, блискавично розчинив двері і грюкнув ними за собою.