Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

Лiсова абетка 
Лебiдь озером пливе -
А, Бе, Ве. 
Нитку павучок пряде -
Ге, Де, Е. 
Шишку бiлочка гризе -
Є, Же, Зе. 
Зерня вибирає в рот -
I, Ка, Йот. 
Спить зайчатко пiд кущем 
Ка, Ел, Ем. 
У норi борсук сопе -
Ен, О, Пе. 
Печеричка он росте -
Ер, Ес, Те. 
Пiд листком у лопуха -
У, Еф, Ха. 
Лис на лови вируша -
Це, Ча, Ша. 
Ось абетка вам моя -
Ща, Ю, Я. 
-- Якi чу-до-вi образи, Маргарето! -- вигукнув прадiдусь. -- I хто б подумав! 
-- Я думав! -- гукнув я. -- Я вам уже кiлька днiв казав, що горiшня бабуся потай вiршує! 
-- Так, це правда, казав, -- пiдтвердив прадiдусь. 
Усi гостi почали невтримно смiятись. 
На щастя, горiшня бабуся подала менi згорточок паперу, на якому вона переписала мiй абетковий вiрш до дня народження прадiдуся. I тодi я нарештi змiг довести, що я маю право сказати про вiршi щось серйозне. Я подзенькав ложкою об чашку, мовив: "Прошу тихо", -- i з запалом прочитав абеткового вiрша: 
Прадiдусева абетка 
А сьогоднi в нашiй хатi 
Буде прадiдове свято. 
Вiн найстарший тут у нас, 
Гарно з ним провести час. 
Добрий капiтан у домi 
"Екiпажевi" свойому. 
Є у нього й ще чесноти: 
Жвавий дуже у роботi, 
Знає оповiдок силу 
I складає вiршi мило, 
Їх записує на дошку 
Й потiм згадує потрошку. 
Кожному вiн друг у скрутi, 
Любить всiм корисним бути. 
Мудру раду може дати, 
Не старий, хоч бородатий. 
Ой, багато в нього вартi 
Приповiдки всякi й жарти! 
Рiдко губиться у мовi, 
Слово-бо напоготовi. 
Так живе Хлопчак веселий 
У старiй своїй оселi. 
Фарб не знаю де й узяти, 
Хоч приблизно змалювати: 
Це Хлопчак, це прадiд мiй! 
Чи є ще в кого такий? 
Шкода -- вiрш кiнчаю я. 
Ща, Ю, Я. 
Гостi заплескали в долонi. Мiй друг Геннiнг прошепотiв: 
-- Добре втнув, Хлопчак! 
-- Чудесно! Як з натури змальовано! -- вигукнула панi Зiнгер. I всi дуже хвалили мого вiрша. 
Тiльки прадiдусь похитав головою. 
-- Ти, Хлопчак, перехвалив мене, -- сказав вiн. -- Та коли це вже день народження, то нехай. А взагалi вiрш дуже гарний! 
I знову гостi хтозна й чого засмiялися. Потiм читання вiршiв скiнчилося. Нашi моряки зiтхнули з видимою полегкiстю. Бо вiршi -- це не на їхнiй смак. Вони слухали тiльки з чемностi, а справжнє зацiкавлення виявили до єдиної "Норовливої яхти". А тепер вони за маринованими оселедцями та гарячим грогом вiдпочили вiд трудiв слухання й навiть поскидали куртки, бо в кiмнатi стало надто тепло. Мого друга Геннiнга й мене о дев'ятiй годинi вiдiслали додому. Правда, ми копилили губи й говорили про несправедливiсть та нерозумiння. Але все марно. Горiшня бабуся сама простежила, щоб ми пiшли. 
Отож я взяв матроську торбу, в яку були запханi мої речi, надiв плетену шапку, зимову куртку й покинув прадiдусiв дiм. 
Прадiдусь вийшов аж до дверей, щоб попрощатися зi мною. Я пiднiс праву руку до шапочки й сказав: 
-- Дозвольте вiдбути, пане капiтан! 
-- Шкода, -- сказав прадiдусь. -- Шкода, що ти вiдпливаєш! Але ж ти часом приходитимеш провiдати мене? 
-- Аякже, прадiдусю! Я просто не знаю, що робитиму без вас! 
-- Учись i грайся! Бо життя коротке! 
Прадiдусь пiднiс на прощання руку до кашкета, примружив око, повернувся й пiшов у дiм. 
А я зi своєю морською торбою помандрував нiчними вулицями до батькiвського дому.