Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.
Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть, тому, що вiн просто ув мене очима.
Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:
- Не крийтеся вiд мене, капiтане!
- Та я й не криюся, - заспокоював його я.
- Ви бували на планетi Луза?
Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :
- Атож, - кажу, - бував.
- I бачили зелене поле? - невгавав вiн.
- Авжеж, бачив.
- I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?
- Еге ж.
- А як тубiльцi збирають врожай?
- Ходять i збивають кулi киями!
- О! - простогнав Iнтелiгатор, вражений мосю залiзною логiкою, i необережно випустив з рук гудзика. - Генiально! Я напишу ще одну дисертацiю! - кричав менi вслiд.
Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як мене полонили два спiвавтори, ух теж цiкавила тасмниця кулi.
- Ви були на планетi Вiл-Ярд? - ,гарячково запитали вони.
- Був, - не сперечався я, озираючись на всi боки.
- .А це правда, що кулi там - живi iстоти?
- Факт! - кажу. - I прудкi вони, як ртуть!
- А як же ви впiймали уу, коли кульгасте на протезi?
- Загнав у коробку дуплетом!
Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi, то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство. Треба будь-що добути кулю i покласти уу вдома серед моух сувенiрiв. Щоб першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.
Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього штурмана.
- Азимуте, - кажу, - чи не час менi повертатися у свiй час?
Подивився вiн на годинник i важко зiтхнув :
- Час...
Поки Азимут заправляв машину часу секундами, хвилинами i годинами, вантажив уу тижнями, мiсяцями i роками, я пiшов у магазин спорттоварiв i придбав одну бiльярдну кулю, точний дублiкат музейноу. А коли, готуючись помандрувати у свiй час, знову переодягнувся в тигрову шкуру, я (хай уже вибачить менi директор музею!) нишком замiнив музейну кулю на щойно куплену.
Тепер небрехознавцям доведеться боронити новi дисертацiу!
I все ж при однiй думцi досi стас моторошно: а що, коли питання ще бiльше заплутасться? Адже тепер, замiсть одноу кулi, в майбутньому може виявитися двi! Тодi й гурт небрехознавцiв подвоуться!
Капiтан Небреха замовк, витрусив з люльки на чорну долоню попiл i, хитро примружившись, докинув:
- А втiм, ще побачимо. Ви чоловiк молодий i, безумовно, дочекастеся майбутнього навiть без машини часу. I коли Азимут складе iспити на атестат зрiлостi i його запросять директором до мого музею, неодмiнно приходьте на вiдкриття. Передавайте Азимутовi привiт i чекайте мене. Ми з вами ще зустрiнемося!