Блакитна планета

— Тринадцять.
— Ти Агнещин родич?
— Ні…
Хлопець зітхнув. Адже студент не повірить ні в гостя з космосу, ні у відліт Агнешки з Юном під сонце Тау Цеті, ні в те, що коли дівчина повернеться, вона буде молодша за Марціна на двадцять років і тому просила називати себе просто «Агнешка».
І як же цей може повірити, коли навіть ті, хто бачив Юна на Землі, мали його за когось іншого, домислюючи, як хто хотів. Для гарцерів він був мексіканець, для дільничного Яблонського — громадянин турист, котрий вчасно не прописався, для робітників — гарцер, що втік з табору на гулянку…
А чи сам він по-справжньому знав Юна?
Бородань глипнув на Марціна і знову схилився над книжкою, вважаючи розмову скінченою.
— Ну, то я вже піду, — сказав хлопець, — до побачення.
— Бувай, — буркнув бородань і заходився мандрувати по кімнаті.
Важкі двері безгучно зачинилися. Темне небо висіло над містом. Марцін задивився в цей таємний морок. Десь у безвість космосу мчав міжзоряний корабель, несучи Агнешку і Юна.
Через двадцять років обоє повернуться. Перед тими з'явиться розжарене сонце, викидаючи в простір вогненні омахи, і Блакитна Планета, оточена сяйвом, за яким невиразно вимальовуються океани та суходоли. Огорне їх багатоголосся Землі.
Чи ті голоси принесуть тоді звістку, на яку так чекають і Юн, і Агнешка?