Світлячок Маячок та його перший ліхтарик

Світлячки святкували, веселилися та розповідали найцікавіші історії, які трапилися у першу половину літечка.
Після свого щасливого одужання Маячок теж вирішив показатися і приєднатися до інших. Помітивши малюка, присутні притихли…
— Хто б там що не розповідав, але, здається, цього року мій онук перевершив усіх, – засміявся дідусь Світлик.
— Це точно!
— Без сумніву!
Маячкові стало дуже соромно. Йому відразу захотілося втекти. Та хоч би крізь землю провалитися! Але він мужньо стерпів насмішки. Набравшись хоробрості, Маячок рушив до батька.
— Вибач… – засопів, ніяковіючи.
— Сподіваюся, ти зробив висновок? – твердо спитав Вогник.
— Угу…
— От і добре. Головне, що живий-здоровий, що ти разом із нами…
— Вибач… – знову пискнув Маячок. –  Я загубив твій чемпіонський ліхтарик…
— Ну, майже загубив, – батько показав на сяючий ліхтарик. – Наш Блим його знайшов!
І Маячкові якось відразу полегшало…
—  Ходімо, – покликав Вогник молодшого сина.
— Мабуть, серйозної розмови все ж не уникнути… – пробринів тихенько Маячок. – А куди? –  спитав боязко.
— Як це, куди? Гадаю, прийшов час засвітити твій перший ліхтарик. Але для початку виберемо маленький дзвіночок, згода?
— Згода! – вигукнув Маячок, не вірячи у своє щастя.
Та коли він рушив за батьком, хтось притримав його за крильця. Світлячок обернувся і побачив усміхненого дідуся Світлика.
— Тримай! – дідусь простягнув Маячкові світлячкове мастило. – Я ж казав, малюче, на все свій час!
Світлик підморгнув щасливому онукові і ніжно погладив по голівці.
Саме у ту святкову ніч, на Івана Купала, у величезній світлячковій родині засвітився ще один, хоч і невеличкий, але точно найяскравіший ліхтарик.
А ви вже його помітили?