Горохове чудо
Викопано й звезено картоплю. Поскочувано під хлівець гарбузи. Запаковано на зиму вулики.
Вечори стали довгі. Можна й перепочити. Бабуся увімкнула телевізора. Щось латала, поблимувала очима в окулярах собі до рук, зрідка підіймаючи їх на екран. Телевізор тихо порипував. Бабуся не любила дзвінких голосів. Вона любила, щоб їй світилося, тому й почула, що під верандою щось товчеться.
«Мабуть, я не зачинила добре дверей, — подумала собі й проказала сама до себе: — Зі старістю я зробилася геть забудькуватою».
З шиттям у руках видибала на веранду. Двері зачинені, але за ними хтось не може вгомонитися.
Бабуся відчинила — Діана! Зраділа сіренькій, начеб побачила свою онуку. Давала їй їсти, але вона ні до чого не доторкнулася. Підіймала писок, щось понюхувала і ворушила вухами.
— Як же ти виросла! — хвалила її бабуся. — Той Севка, чи Сева, годить тобі. Ти в мене їсти не хочеш. А я й забула про тебе, дочко. Дякую, що провідала мене. А Марти нема. Не нюхай і не стрижи вухами. Чекай, дочко, нового літа…
Старенькій було і приємно, і радісно, що Діана завітала, угледівши вогник у вікні світлиці. Написала у велике місто внучці, хто у неї гостював.
А тим часом голубий вогник у світличному вікні, під яким колись сіренька чатувала Мартині сни, коштував їй життя.
Це сталося дуже просто. Хоч як добре було Діані над сажалками в рибовода й доглядача ставка, але довгими осінніми вечорами, щось пригадавши, вона бігла греблею, всідалася на обочині вулиці-траси навпроти бабусиної хати й терпеливо чекала: чи не засвітиться там, у вікні? Синій вогник нагадував їй, мабуть, очі дівчинки.
Якогось вечора у світлиці спалахнув екран телевізора. Сіренька якраз подрімувала, сумуючи, на обочині. Засвітилося, заголубіло вікно. Вона скочила, пускаючись через трасу, і втрапила під колеса шарабанистого самоскида.
Примчав Стіва. Узяв на руки, поніс у містечко до лікарні. Здохла. Бабуся про це внучці не написала.
Дівчинка й досі оповідає своїм шкільним друзям, дома про сіреньку, закінчуючи свої оповіді одним і тим же: «Чи впізнає мене Діана на нове літо?»
Вона назвала її ім’ям Латонської діви — богині місяця й полювання, покровительки жінок, з якою впольовували літо, самих себе та ще метеликів. Ото й уся дичина.