Українські народні казки

  
 Українські народні казки 
   
Зміст
 
1  Ох!
2  Цап та баран
3  Дерево до неба
4  Кобиляча голова
5  Коза-дереза
6  Телесик
7  Про сімох братів-гайворонів і їх сестру
8  Про вірного товариша
9  Убогий та багатий
10  Про злидні
11  Троє братів і песиголовець
12  Розум та щастя
13  Дівчина-тростинка
14  Іван-побиван
15  Молодильна вода
16  Як соловейко чоловіка розуму навчив
17  Котигорошко
18  Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього
19  Колобок
20  Про жар-птицю та вовка
21  Мудрий Іванко
22  Дурень та чарівна сопілка
23  Пан Коцький
24  Названий батько
25  Похорон
26  Калиточка
27  Чорт-змій і запродані діти
28  Як заєць ошукав ведмедя
29  Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
30  Звірі під пануванням лева
31  Сірко
32  Казка про билинку і горобця
33  Бідний чоловік і смерть
34  Про гору, що верхом сягала неба
35  Кирило кожум’яка
36  Калинова сопілка
37  Казка про Івана-богатиря
38  Дід, баба і вовк-співак
39  Рукавичка
40  Яйце-райце
  
Ох!
 
Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться… Батько й мати журяться:
— Що нам з тобою, сину, робить? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!
Так йому не до того; сидить та просцем пересипається… Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:
— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, то, може б, його чужі люди чому вивчили.
Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув день зо три та й утік; заліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його побив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько бідкається — що робить?
— Поведу, — каже, — вражого сина ледащо у інше царство; де найму, то найму, може, він відтіля не втече. — Взяв його і повів.
Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи; а там над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:
— Притомився я, сяду, одпочину трохи.
От сідає на пеньок та:
— Ох! Як же я втомився! — каже.
Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.
— Що тобі,— пита, — чоловіче, треба од мене?
Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:
— Хіба я тебе кликав? Одчепись!
— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!
— Хто ж ти такий? — пита чоловік.
— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.
— Ні, кликав, ти сказав: Ох!
— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав: ох!
— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.
— Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймать, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.
— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!
— Добре, — каже чоловік.
От ударили по руках, запили могорич гарненько, — чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.
От як повів його Ох, та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все… А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!..
— Ну, сідай же, — каже Ох, — наймитку, та попоїси трохи!
Мавки подають йому страву — і страва зелена; він попоїв.
— Ну, — каже Ох, — піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.
Наймиток пішов. Чи рубав, чи не рубав, та ліг на дрівця й заснув.
Приходить Ох — аж він спить. Він його взяв, звелів наносить дров, положив на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова… Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді і сприснув живущою водою, наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи. Ох оп’ять звелів дрова рубать — той знов заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, углину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє, та оп’ять живущою водою сприснув углину — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.
От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде за сином. Прийшов у той ліс до того пенька обгорілого, сів та:
— Ох!
Ох і виліз з того пенька та й каже:
— Здоров був, чоловіче!
— Здоров, Ох!
— А чого тобі треба, чоловіче? — пита Ох.
— Прийшов, — каже, — за сином.