Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

- Обiцяю, але... як дивно ви, пробачте, ти... як дивно ти говориш, здивувався песик. 
- Я не можу так не говорити, - тихо вiдказав Кадриль, - iнакше говорити не можу... Одначе сiдай у шапку, щiльнiше вмощуйся... ось так. 
Вони притулилися один до одного в м'якiй шапцi, пiд високим зимовим небом i дивилися на вогнище. Язички полум'я ковтали i не могли проковтнути один одного, трiскотiв хмиз, курiвся димок; тiльки ось вистрiлила вгору велика iскра. Вона пролетiла у повiтрi дугою, впала бiля самiсiнької шапки i, яскраво сяйнувши наостанок, розсипалась попелом... 
Кадриль простяг лапу й змахнув жменьку того попелу. Чи йому вчулося, чи, може, справдi знову задзеленчав дзвiночок з крижаним сердечком? Чи вiн сам вимовив, чи звiдкись долетiли слова: 
...А верхiвка її зелена 
Шепочеться з зiркою. 
Кадриль поклав голову на купку хмизу i тихо повторив: 
- Шепочеться з зiркою...