Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Володька простяг йому пробiрку.
-- Ай, який чудовий хлопчичок! -- залопотiв дiд. -- А який у нього сончик гарнюсiнький! -- Вiн вихопив пробiрку й побiг вiдразу ж до шафи устромляти її в штатив.
-- Ось, -- трохи згодом пiдiйшов вiн до Володьки, -- ось тобi й грошенята -- на цукерочки чи на цигарочки, хе-хекс!.. Як ти любиш старенького пенсiонерчика, молодчиночка! -- I раптом засичав на Володьку: -- Ну, досить балачок, iди вже! А завтра теж сон принось зранку!.. -- Вiн ткнув Володьцi в руки пробiрку та грубо пiдштовхнув його до дверей.
Ми сидiли в кущах неподалiк вiд вiкна i все чули.
Раптом крiзь прочинене вiкно ми побачили, як Капiтон, щось наспiвуючи пiд носа, витяг iз шафи пробiрку з Володьчиним, як вiн гадав, сном.
Ми затамували подих, а дiдуган вiдкоркував нетерпляче пробiрку i припав до неї своїм хижим, жадiбним носом.
Ааа-пп-чхи-ии!!! -- раптом вибухнуло в його кiмнатi, i ще луна вiд того чхання не встигла влягтися, як навздогiн за першим пролунало друге, а за ним -- трете, четверте й далi -- ааапчхи!!! Аа-пп-чхи-ии!!
Ми пiдскочили до самiсiнького вiкна i вже смiливо залiзли всередину. Там, у кiмнатi, в шкiряному крiслi сидiв маленький Капiтон i голосно чхав. I з кожним разом вiн меншав i меншав! Ось вiн чхнув -i зробився завбiльшки з кота. Ось iще раз -- i вже як миша... Ось вiн, нарештi, вже як мураха. Ми ледь почули останнє тоненьке, мов дзижчання комарика, "аа-пчхи" -- i дiдуган зник! Назавжди!
Ми не змовляючись подбiгли до шафи й заходились вiдкорковувати пробiрки й випускати з них сни, якi цей дiдуган устиг понабирати у бiдолашних дiтлахiв.
-- Отримуй свiй сон, Iринко!
-- I ти, Васильку!
-- I ти, Оксанко!..
-- А ось i мiй, рiднесенький! -- раптом вигукнув Борька, схопивши пробiрку зi своїм сном. -- Ох, i спатиму ж я сьогоднi! -- засмiявся вiн. -- Красота!
Ми повипускали всi сни i, радiснi, вийшли надвiр.
Ви питаєте, як ми перемогли Капiтона? А дуже просто! У пробiрку, яку продав дiдовi Кучма, Iгор насипав звичайного молотого перцю. Адже вiн виглядав точнiсiнько так само, як i порошок дiдугана. Отак-от!..
Ми весело крокували нашим провулком -- тепер уже вп'ятьох! -- i голосно виспiвували нашу пiсеньку. Ми посмiхалися один до одного, до всiх перехожих, що траплялися нам назустрiч, i нам ставало ще краще! Адже ми тепер чудово знали: дiдугана переможено, нашi сни -- з нами! А поки снитимуться кольоровi, запахущi, травневi сни -- лiтати нам i лiтати!