На коні й під конем

— Не можу! — сказав я з відчаєм: мені здавалося, що граната прикипіла до мене навіки.
Тоді лейтенант став сам розгинати мої пальці. Один по одному, аж поки вивільнив гранату. Розмахнувся, пожбурив, упав.
— Ложись!
Граната вже котилася по дну, підстрибуючи чорним м'ячем. А я стояв, не усвідомлюючи, що я роблю. І лише тоді, як вона вибухнула і над головою моєю профурчали осколки, а лейтенант, зірвавшись на ноги, став мене лаяти, ноги мої підкосилися і я сів прямо на землю.
Тремтів усім тілом і плакав.
І то були мої перші й останні за всю війну сльози.