Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
Борода, Вухань і Івась якийсь час спостерігали за цією екзекуцією, тоді залишили їх і, пам'ятаючи все, що їм розповідав і малював Лисий перед початком робіт, заходилися завершувати роботу над зрубом. Вони поклали ще кілька рядів колод, ретельно підсипали глину й каміння в щілини між землею і зрубом, вкопали два стовпи з поперечиною, на яку був надітий коловорот. Встановили дашок і прикріпили кришку. Нарешті відв'язали линву від кошика, припнули її одним кінцем до коловороту, а до другого прилаштували великий казанок.
І ось коловорот зарипів, засвистів, над зрубом з'явився казанок, з якого через вінця вихлюпувала вода. Борода нахилився понюхати її, однак тут же, мов із-під землі, з'явилася Марічка, вихопила казанок з його рук і сказала:
— Першим покуштує Лесик.
По дорозі до нього вона зупинилася, двома руками піднесла казанок до обличчя, нахилила голову й так постояла мить, ніби вдивляючись у воду.
Загалом вона мала рацію — ніхто не знає, що то за вода. Тож він як заводій повинен був покуштувати першим. Марічка подала йому казанок і тихенько промовила:
— Пий, Лесику, не бійся. Вода добра.
— Звідки ти знаєш? — тихо прохрипів він у відповідь.
— Знаю, — загадково усміхнулася вона.
А Леля пояснила:
— Пам'ятаєш, що старий казав про нові здібності? Марічка у нас уміє відчувати воду.
Мала ображено закопилила губки й кинула:
— І їжу також!
Вода була ще каламутна й трохи відгонила глиною. Але все одно такої смачної й холодної води Лисий у своєму житті ще не пив. Він підвів очі й подивився на щасливу Марічку. А вона потріпала його ручкою по непокритій голові й ласкаво промовила:
— Ех ти, Лисий!
