Пригоди Незнайка і його товаришів

Всі розповідали про свою дружбу з малюнками. Навіть Мовчун, від якого рідко можна було почути хоч слово, сказав:
— Слово честі, братці, я раніш навіть не думав, що з малюнками можна так само добре дружити, як і з малюками.
— Ти б уже краще мовчав! — відповів Незнайко. — Щось я не бачив, щоб ти з ким-небудь подружив.
— А ти хіба подружив? — запитали його малючки.
— Я подружив із Синьоочкою! — гордо відповів Незнайко.
— Так я тобі й повірила! — сказала Кнопочка. — Ти навіть із своїм другом Гуньком побився тому, що він дружить з малюнками.
— Нічого схожого! З Гуньком я вже помирився і тепер сам завжди дружитиму з малюнками.
— А чому ти раніше не дружив? — спитала Ромашка.
— Раніше я був дуже дурний. Я боявся, що мене дражнитимуть за те, що я воджу компанію з малюнками.
— Ти й тепер боятимешся, — відповіла Мушка.
— Ні. Тепер я навчений. Хочеш, буду з тобою дружити? А як хто сміятиметься, то схопить від мене по лобі.
— Дуже потрібно, щоб ти через мене бився! — відповіла Мушка.
— Ну, я не буду битись! Просто не звертатиму уваги на глузування.
 
Незнайко подружив з Мушкою і, як побачить, бувало, що хтось кривдить малюнок, неодмінно підійде й скаже:
— Ти чого чіпляєшся до малюнок? Гляди мені, щоб я цього більше не бачив. Кривдити малюнок у нас не заведено.
Малючки стали поважати його за це й говорили, що Незнайко зовсім непоганий коротулька. Інші малюки, певна річ, заздрили, що хвалять Незнайка, а не їх, і вони також стали захищати малючок. Більше ніхто не кривдив малючок у Квітковому місті. А коли хто-небудь із малюків було розпустить свої кулаки чи навіть скаже образливе слово, то його піднімали на сміх і казали, що він невихований неук, неотесаний пеньок, який не знає найпростіших правил пристойної поведінки.
Ніхто після того не проганяв малючок, якщо вони гралися з малюками, навпаки, їх охоче приймали у своє товариство.
Незабаром Знайко задумав побудувати в Квітковому місті водопровід і зробити кілька фонтанів, для початку хоч би по одному на кожній вулиці. Крім того, він запропонував зробити міст через Огіркову річку, щоб можна було ходити в ліс пішки. Малючки стали до роботи нарівні з малюками. З ранку до обіду всі дружно працювали на будівництві моста, водопроводу й фонтанів. Після обіду починалися ігри — хто грав у футбол, хто у волейбол, а хто в схованку, а хто в квача.
Тільки Незнайко рідко брав участь в іграх.
— Мені тепер ніколи гратися, — казав він. — Читаю погано, пишу тільки друкованими літерами, а мені конче потрібно навчитись писати красиво. Це вже я сам знаю для чого.
Замість того щоб іти грати в городки або в футбол, Незнайко сідав за стіл і брався до читання. Читав він щодня по сторінці, але й від цього, звичайно, була велика користь. Інколи він читав і по дві сторінки: за сьогоднішній день і за завтрашній. Покінчивши з читанням, він брав зошит і писав. Писав він уже не друкованими літерами, а писаними, але спочатку вони виходили не дуже гарні. Попервах у його зошиті замість літер виходили якісь незграбні кривульки й кренделі, але Незнайко дуже старався і поступово вивчився писати гарні літери: й великі, й малі. Значно гірше було діло з ляпками.
Незнайко часто робив ляпки в зошиті. А як посадить ляпку, то одразу ж злизує її язиком. Від цього ляпки в нього виходили з довгими хвостами. Ці хвостаті ляпки Незнайко звав кометами. Такі «комети» були в нього майже на кожній сторінці. Але Незнайко не занепадав духом, бо добре знав, що наполегливість і праця допоможуть йому позбутись і «комет».