Таємниця затоки Здохлого кита

– Не треба було вихилятися на танцюльках цілий вечір.
– Розпорошив свою силу! – загукали з усіх боків.
– Та ну вас! – оприскливо сказав центрфорвард, постогнуючи під руками зразу трьох масажистів. – Я серйозно, а їм хихоньки…
В другому таймі пристрасті дійшли апогею. Тут і знадобився судді його кібернетичний маніпулятор. Розумна машина, спритно обминаючи гравців, металась по полю за м’ячем, і суддя в її прозорій кабіні почував себе досить безпечно.
Тепер обидві команди були па висоті. Блискучі фінти, карколомні комбінації змінювали одна одну з калейдоскопічною швидкістю.
На кінець зустрічі визначилась перевага «Добрих вовків». Вони атакували завзятіше, били по воротах суперників частіше. Але їхні удари весь час були або неточні, або зовсім несильні. Білі футболки з’юрмилися біля власних воріт. Стадіон шаленів. Кілька відчайдушних уболівальників метнулись на поле. Та кийки роботів-полісменів швиденько остудили їхні гарячі голови.
Аж ось м’яч підхопив один із захисників «бородатих». До нього кинувся хтось із «вовків», але послизнувся і впав. Те саме спіткало й другого «вовка», котрий спробував виправити помилку партнера. Захисник без перешкод подолав усе поле. Підбадьорюваний заглушливим ревінням і вигуками уболівальників, він, мов вихор, мчав на ворота «Добрих вовків». Воротар замість того, щоб кинутись уперед і спробувати зняти м’яча з ноги «бородатого», закляк у воротях, розчепіривши руки. Внаслідок цього несильно пробитий м’яч опинився в сітці.
Так із рахунком 2:1 на користь «Бородатих хлопчиків» закінчилася ця історична зустріч.