Let my people go
***Історія з «Ґринджолами» навіч ілюструє сумну закономірність: українська революція стає кічем. У крамничках довкола Майдану Незалежності торгують «помаранчевими сувенірами», й іноземні туристи радо купують жовтогарячі шарфики, футболки, СО та інший «революційний» мотлох. Кажуть, місця в наметовому містечку випродано задовго до початку Євробачення: всім прагнеться за 10 євро денно «відчути атмосферу революції», хоча малій дитині зрозуміло, що кемпінґувати в травні на острові серед Дніпра — це, м'яко кажучи, не те саме, що на Майдані в листопаді-грудні щоночі чекати збройного нападу… Можливо, така доля всіх революцій — рано чи пізно перетворюватись на кіч. Але Україна, яка після віків суцільних поразок вперше нарешті відчула себе нацією «на підйомі», зіткнулася ще й з додатковою проблемою: адже наша революція — це, по суті, чи не все, що знають про нас «по той бік» колишньої «залізної завіси». Тобто те головне, чим наразі країна приваблює туристів. Туристична-бо інфраструктура в нас тільки починає по-справжньому розвиватися; реставрація незліченних, від радянського часу напівзруйнованих архітектурних пам'яток (багато з них воістину безцінні — від давньогрецьких колоній у Криму до середньовічних фортець Поділля й барокових парків Наддніпрянщини), ще й не починалася; наше малярство, кіно, література, музика на Заході майже не знані, — ну то що ж і залишається господині Євробаченні-2005, як не посилено рекламувати свою найсвіжішу історію, ту, що розгорталася півроку тому на виду в цілого світу і не потребує додаткових коментарів?
Втім, як на мене, головний вплив революції на київське травневе шоу полягає таки в іншому: Київ сьогодні — місто вільних людей. Ці люди обговорюють по кав'ярнях кліпи учасників конкурсу й закладаються, хто вийде у фінал, телефонують у радіо— й телеефір із запитаннями, чи буде трансляція на вуличні монітори, обмінюються з друзями 8М5-ПОВІДОМЛЄННЯМИ, які українські групи і коли саме концертуватимуть у наметовому містечку, — словом, живуть у передчутті свята: без страху, без пригніченості, без розлитої в повітрі тривоги… Всього цього не було б, якби не було Майдану. Або — якби революція програла.
Це непомітний для стороннього ока ефект. Його не обернеш на кіч, не пустиш на сувеніри, не оціниш ні в гривнях, ні в євро. Йому взагалі нема ціни. Але чого без нього варті всі, хай би й найбучніші, шоу на світі?