Легенди Львова
Якось восени мисливець зустрів у лісі оленя з золотими рогами. Невже йому пані аж таку здобич послала? Він знав, що золоторогі олені – це слуги лісових господарів і полювати їх не можна. Але в ту хвилю подумав про інше: мов би це Лісова папі дає йому знак своєї любові. Мисливець хапнув лука і спустив стрілу. Стріла зі свистом протяла повітря і, дзвінко вдарившись у золотий ріг, відскочила і полетіла назад.
Не встиг він і оком змигнути, як стріла прошила його серце. Останнє, що почув – це сміх Лісової пані.
ОРТИМЗ королівського лісу по вулиці Кармелітській протікав колись потік Ортим. Кажуть, що ім'я своє він отримав від лицаря Ортима, який закохався в русалку, що жила у тому потоці.
Любилися вони якийсь час і навіть надумали побратися, та от зібрався король Лев у похід на ятвягів і лицар Ортим мусив з ним їхати.
А повернувся лицар з походу не сам, привіз зі собою литовську красуню й думати забув за русалку. Однієї ночі, коли молода пара в ліжку лежма, побачив лицар маленьку білу ручку у вікні. Ручка манила його за собою, і якась дивна сила підвела з постелі та повела за тією ручкою.
Біла рука плила перед ним у нічному повітрі, й лицар, мов заворожений, йшов доти, доки не опинився над потоком.
Хвилі вдарили в берег, і з води вийшла русалка. Вона обняла лицаря і стрибнула з ним у воду. За кілька днів хлопчаки, ловлячи рибу, надибали на тіло лицаря Ортима. Усе воно було пошматоване, мовби хтось періщив його канчуками. Так відімстила русалка за зраду.
ГЕЙКАЛОБувалі грибарі ніколи не перегукуються в лісі „гей-гей”, а лише „гоп-гоп!” І це тому, що в нетрях лісу мешкає підступний гейкало.
Гейкали виглядають як маленькі хлопчики з надмір великою головою, що вбрана в крислатий капелюх. Ноги у них тоненькі і схожі на пташині. Гейкаючи, вони збираються на обід, або на вечерю, а хто їм відізветься – може потрапити у біду. Тієї ж миті примчить гейкало і скоче на спину:
– Зараз я тобі покажу гей-гей!
Одного пастуха гейкало носив цілу ніч попід хмарами, а опустив так далеко, що той кілька днів додому добирався.