Зворотня сторона Демонології

— Угу, — я відчувала, що зараз почну ницо скиглити, — повертаєшся до Амайрани?
— Напевне.
Боже, ну має ж бути якийсь спосіб!
— Шкода, що не можна нічого вдіяти.
— Все, значить.
Тільки б не заплакати, будь ласка!
— Логічно.
— А… можна запитання?
Він усміхнувся.
— Як тобі вдалося звабити Єву?
— Так ти здогадалася? Ну тоді… Не знаю навіть. Це ще питання, хто кого.
— Що ж, бажаю подальших успіхів.
— І тобі.
Ми розвернулися і пішли в різні сторони. God help me, I love thee! Тільки не обертайся! З кожним кроком, я все більше занурювалася в туман, липкий і спекотний. Берега не було видно, та я була впевнена, що й не побачу його. Я заплющила очі — чи не все одно? — і йшла так дуже довго, але зрештою опинилася вдома. З холодним компресом на чолі — голова боліла страшенно. Медді дивилася на мене зі співчутливою посмішкою.
— Наклюкалася ти, дорогенька, сама винна.
— Звісно. Сама.
Я відвернулася до стінки і дала волю природнім емоціям.
— Нічого-нічого, — сказала Медді, — у вбиральню менше бігати будеш.