Зворотня сторона Демонології
— Дівчино, чому у вас такі дикі очі? Вас не задовольняє державний бюджет на 1959 рік? Якщо у вас гормональний стрес, не треба наносити ракетно-бомбових ударів по сусідніх державах. Як пахотять азалії на могилці моєї коханої! О-ла-ла, дарлінг! Ви маніпулюєте обставинами, щоб не залишати собі вибору. Вибори чергового депутатського складу не замінять вам смаку справжнього харчового наповнювача… Лярвонька моя, одноокая, як я… А-ай, ха-ха-ха. Ой, люлі, шикидим, шикидим…
Жінка підправила зачіску і заусміхалася.
— Не страждай на єрінду, я йду, я йду.
Потім вона акуратно витрусила бичок з мундштука і пішла собі, наспівуючи уривки з гімну Гаудеамус.
Відразу видно, людина з вищою освітою, подумала я. Вміє відшукати нові закономірності, не комплексуючи, повідати людству про свої проблеми і яскраво живописати наслідки інформаційного шоку. М-да, всі ми там будемо, еліта нації, вирощена на пайку для лабораторних пацюків. Мені чомусь розхотілося напиватися до появи симптомів розумового розладу. “Ходімо додому, Делі,” — звернулася я до себе. “Та що там робити?— заперечила Делі, — там знову ці зануди будуть підбивати тебе на сексуальну революцію.” А може…
Стоп! Що ця жінка сказала про гормональний стрес? Про дикі очі? Чи це випадково? Не встигнувши навіть обмислити ідею, я підхопилася з лавки, шукаючи жінку очима. Cherchez la femme! Ніколи не думала, що мене це стосуватиметься, хоча, як теоретик сексології, я могла зрозуміти буквально будь-яке збочення, окрім вегетаріанства.
Ну а її, звісно, як вітром завіяло. Що ж це було? Майстерно замасковане у Еріксонівську спіраль, якесь повідомлення. Мені? Від кого?
Міркуючи над цим питанням, я побрела містом, час від часу зазираючи в різні чайхани з метою випити заспокійливого чаю з материнкою. Не знаю, на який ефект я сподівалася, та дійшовши, десь увечері, додому, я зрозуміла, що п’ять літрів чаю мені даремно не минулися. І знаєте, потім таке відчуття полегшення, немов зняла я нарешті, симптоми Дикого ГоНу. Чудова розрядка! Але, шкода, ненадовго.