Зворотня сторона Демонології
— Яких десять?! — образилася вона, — всього на сім. Я тобі потім розкажу, як це робиться. Для суккуба, знаєш, вік не проблема.
— Стоп, значить… А, ну все логічно. Чому ж ти мовчала, не попередила навіть про те, яка мене може спіткати халепа?
— Та ще ж невідомо було, що з тебе вийде. На дітях демонів, знаєш… А тут видно, сильні гени. От і твоя мати…
— Доречі, дуже цікаво, де ж вона, чому її відсторонено від процесу турботи про потомство?
— Проблеми в неї виникли на ґрунті теологічних суперечок. Сюди вона навряд чи ще зможе повернутися.
Я, нарешті, сіла на ліжко і випустила пар.
— Оце так історія. А як же ЗБОНЧ, Медді? Ти ж працювала з Ап-Перкотом і він нічого не помітив?
— Так він знав. Честь мундиру чи не честь мундиру, а жити якось треба. До того ж, я не вважаю себе організованою нечистю. У мене приватна практика.
— А-а, ідеальне прикриття. А я? Міг він знати…
— Міг, вони натреновані таке відчувати, якось там, чи екстрасекси, чи сальтенкекси звуться. Але навряд чи щось помітив. Ти ж у нас іще, ем-м, з невідкритими рецепторними каналами. Тому, до речі, і не можеш контролювати свої здібності.
Я відчула, що червонію. Таке — і при сторонніх. Бішоп глупо посміхався, як турист на екскурсії. Ну та біг з ним, нехай вчиться.
— Повернемося до наших баранів. Бішопе, у вас була якась справа.
— Ага, точно. Немає більше булькатого. В мене така підозра, що поїхав рапортувати, де б він не працював.
— В ДУПІ? — відгукнулася моя бабуся.
Ми з паном Теодором перезирнулися. Ого!
— Ну і що ти пропонуєш? Ти… Ви… Чорт, не знаю вже, як тепер до тебе ставитися.
— Як? З належною повагою і захопленням. Ну а от щодо ДУПІ… Пропоную поїхати відпочивати на море.
— Кардинально. Головне, інноваційний підхід. Тільки, можна, не в твій улюблений пансіонат “Холєрна Паличка” на березі Ассе-Д’Осійської затоки? Хіба ДУПІ не зрозуміє, що ми з переляку потікали світ за очі? І вислідить нас по тому світу за очами. От якби провернути такий хитрий фінт: зробити вигляд, що їдемо на море, а самі — туди, де нас менш за все чекають — до Вічного Міста!
На моє здивування, організаційна комісія погодилась із пропозицією. Хтось із класиків казав, пропонувати людям треба те, чого вони самі хочуть. Такою є стратегія завоювання друзів; тільки я ніколи не розуміла, нащо так з друзями поводитися, вони ж не ворожа територія і не надокучливий сусідній народець. А, власне, порада хороша. Виявилося, що Бішопові треба отримати зарплатню в Університеті, а Медді хоче оцінити ситуацію на ринку послуг для відкриття філії закладу Мадам Мадлен. А я — ну в мене свої суб’єктивні причини. Треба налагоджувати особисте життя, хоча б мені навіть довелося іти по трупах. Жартую. Незручно.