Зворотня сторона Демонології
— Делі, — відсміявшись, поцікавився Гаел, — якій кухні ти надаєш перевагу — традиційній чи екзотичній?
— Екзотична кухня — у Манівцях? Якщо тільки це не смажений із салом улюблений собака місцевого священика, то я хотіла б це бачити.
— Побачиш, значить. Це якраз поряд. Тут наліво і вниз.
— Це підвал, чи що? Оце екзотика — пацючки з хробачками…
— Знущаєшся? Шість десятих цієї країни знаходиться у підпіллі, всі про це знають, та не можуть нічого вдіяти.
— Що ж, представникам урядових структур треба вірити. Спробуй лишень висловити недовіру — так вони ображаються і відмовляються йти у відставку.
— Ти ба, — Гаел аж обернувся, — хоч хтось розуміє нашу вразливу і ніжну душу.
У підвалі, на моє зачудування, виявилося, був розташований симпатичний ресторанчик у східному стилі. Відвідувачів, правда, не густо. Нас зустріла господарка у вузькому ітнамійському вбранні з довгими штричками у високій зачісці. Вона вклонилася, щось таке пролопотіла, від чого я страшно розгубилася, та виручив Гаел, потягши мене до столика у якомусь темному кутку.
Далі пішло за всіма канонами ІДС (Іст. Дошл. Стос-в). Хоча Гаел такого і не вивчав, відчувалося, що рука набита добряче. Свічки, хороше таке сухе винце, безліч компліментів, ну і так далі. Але якщо спитаєте, що там була за екзотична кухня, я під страхом одинокої передчасної смерті не зізнаюсь. Не пам'ятаю. Я так захопилася темою дискусії, як же ж, про мене, дорогеньку, мова йшла! Та тут Гаел мав нахабність позаздрити, мовляв, вам, суккубам, взагалі проблем ніяких немає, клієнти так самі в руки і падають. А інкуби нещасні, обділені Богом і людьми…
— Чого ти жалієшся? — здивувалася я, — Хіба жінкам не того самого треба, що і чоловікам?
— Ох, — гірко зітхнув Гаел, — тебе зіпсувала освіта. На практиці виявляється трохи не так…
— Як же?
— Та чогось прийнято думати, що чоловіки щось отримують, а жінки — віддають, хоча, — він винувато посміхнувся, — буквально, ну, фізіологічно, виходить якраз навпаки.
Саме час було густо почервоніти, але мені не вдалося. Якось уже дуже кумедно виглядала ця професійна дискусія.
— Ну це, ситуація знайома. Як же, принцип Подвійного Стандарту. Нерівно розподілені суспільні табу. А людина ж, понабирає собі всякого морального матюччя і носиться з усіма цими настановами, як дурень з писаною торбою. І головне — куди б вона не пішла, що б не робила, та торба нечутно ховається за плечем. Он, як, великий парадигматик концепту “природної людини”, як його… чи Том Крузо, чи Рабін Карузо, навіть за відсутності критичної суспільної оцінки поводився як джентльмен — знімав капелюха в присутності дам і не шукав собі альтернативного застосування за їх відсутності. Ну, це якщо я правильно розумію дух справжньої чоловічої дружби.
— Клопоту з цим стандартом… Теж, певно, з досвіду помітила?
— Е-егм… — Нарешті, вдалося! Почервоніти, я маю на увазі.
— Проблеми? — він, єхидно посміхаючись, спостерігав за моєю реакцією, — Чим можем, допоможем. Але тільки не кажи, що тобі конче треба покрасуватися у вінку з квітів апельсина на власному весіллі. Це не до мене.
— Ну, знаєш… Весіллі. І гадки такої не мала, це було б уже якось…
— Неприродно?
Він зітхнув, взяв мою руку до своїх і піймав мій погляд. Та якось це було дивно. Кілька секунд я не могла зрозуміти, що таке, зате потім мені довелося затримати подих, щоб не утнути нічого такого непристойного. Якщо хтось має сумнів стосовно доцільності застосування фізики у сексології, то ось що я скажу. Тут мало місце застосування винаходу якогось божевільного фізика давності, важіль, називається. Цей гіпотетичний загадковий предмет починався десь в очах Гаела, мав точку опори в наших руках і цілком був здатен перевернути світ, який я переважно тримаю десь там, всередині, далі від світла і чужих людей. Відчуття словами не передати, та зрештою я не витримала і нервово хихотнула. Теж, свого роду, певно, перевірка на міцність.
— Ти казав, проблеми з жінками? Так тепер я точно знаю, брехав, вражий сину!
— Ну, все нормально, — він нарешті дав спокій моїм рукам і відвів погляд.
— Чого було вдаватися до таких методів? Ти ж не на роботі, треба час від часу давати собі відпочинок.
— Та що, улюблена справа не втомлює. Хочеш іще бамбукового салату?