Кодло
— Егм, символічно, — вичавила я.
— Ну не зовсім, — скривився він, — але нехай. Ви, — він повернувся до наступної жертви, — ви у нас будете…?
— Дафна, — гордовито мовила моя сусідка, спокусливо поводячи плечима.
— А скажіть-но, мені, люба Дафна, — мовив він солодким голосом, — а що з цього приводу кажуть психоаналітики?
Заприсягаюся, від цього невинного запитання Дафна таки справді почервоніла!
— Вони, ее-ем… альтернативні стани свідомості, сновидіння, безсвідоме…
— О! — життєрадісно мовив професор, — як так і думав. Дякую, Дафна. Наступний, хто тут у нас? Ви, юначе?
— Владислав.
Я з цікавістю обернулася аби подивитись, як буде викручуватись есбешник.
— Влад, ви мені скажіть, просто з допитливості запитую, чим у Касірера відрізняються міф і ритуал?
— Масштабом, — впевнено мовив той.
— Точно? — усміхнувся професор, — А як це ви будете міряти? З лінійкою? Он запитайте краще у Дафни, вона вам за Фрейдом розкаже про масштаби. Гаразд, ви в нас хто?
— Ханна, — відповіла опасиста брюнетка.
— Добре, Ханна, тепер запитуйте ви. Унікальний шанс!
— Я… не знаю, — розгубилася та, — Що запитувати?
— Ну що-небудь. Бажано, розумне.
— Ой, щось нічого не спадає на думку.
— А, буває й таке. Ну, хто хоче?
— Давайте я, — нахабно мовив молодик в спортивній куртці.
— Прошу. Назвіться лише.
— Едгар. Скажіть мені, навіщо він взагалі потрібен, цей міф?
— Формулюєте ви свої думки надто примітивно, — скривився пан Арт, — але сенс в цьому запитанні, як не дивно, є. Так що, на це питанні у нас відповість… Ви, як вас звати?
— Бажан, — відповів симпатичний молодик, русявий, з довгими пухнастими віями, — Я думаю, міф потрібен для… угм, для того, щоб його розповідати. Ну, нащадкам.
— Цікаво! — розсміявся Алан Арт, — Ні, справді. Ну, а ви що думаєте з цього приводу, молодий чоловік? І не забудьте назватися.
— Еван, — то був огрядний веселий парубок в синьому піджаку, — Я думаю, що за допомогою міфа можна дурити великі маси народу.
— Дурити, кажете? Так що, ви думаєте, міф можна вигадати?
— Ну, — розгубився Еван, — напевне…
— А ви, юначе, теж так думаєте?
— Я? Ні, що ви, в жодному разі! — відізвався худий і недоладний блондин.
— Вас звати, взагалі, як?
— Ганс.
— Значить, дурити не можна?
— Ні.
— А що можна?
— Вивчати можна.
— Ну раз можна, — гмукнув професор, — значить, будемо вивчати. Гаразд, от ми і познайомились. Чесно скажу, я не в захваті; сподіваюсь лише, що до практики у вас кращі здібності, ніж до теорії. На цьому курсі ми з вами спробуємо підлатати ваші теоретичні знання, але паралельно ви будете виконувати одне цікаве практичне завдання. Звичайно, створити міф власними силами в лабораторних умовах вам не вдасться. Тому будемо працювати над легендою. Ваше завдання буде полягати в тому, щоб створити правдоподібну історію походження цієї Школи і переконати ваших колег з інших груп в тому, що саме вона є правильною. Природно, вони теж отримають свої завдання. Переможе та група, чия версія виявиться найбільш незвичайною і переконливою водночас. І, можу вас запевнити, група-переможець матиме всі шанси отримати залік.
— Можна запитання? — підняла руку Дафна.
— Прошу.
— А як же їх переконати, коли вони чекатимуть від нас якогось підступу?
— В тому ж весь сенс вправи, дорогенька. Вчіться дурити людей. Вам це знадобиться. А крім того, — хитро всміхнувся Алан Арт, — не виключено, що підібрана вами версія відповідатиме правді… рано чи пізно.