Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
День був ясний, повівав легенький вітерець, тому вони проминули 'Три мітли" і вирішили прогулятися ще. Вилізли на пагорб і рушили до Верескливої Халупи з найкошмарнішими в усій Британії привидами. Халупа височіла над селом і навіть удень мала доволі моторошний вигляд: вікна були забиті дошками, а сад — здичавілий і вогкий.
— Навіть гоґвортські привиди її уникають, — сказав Рон, спершись на паркан. — Я розпитував Майже-Безголового Ніка... він казав, що тут мешкає дуже мерзенна публіка. Ніхто не може сюди ввійти. Навіть Фред і Джордж не змогли пробратися...
Видираючись на пагорб, Гаррі спітнів і вже хотів був хоч на пару хвилин скинути плаща-невидимку, як раптом зовсім поряд почулися голоси. Хтось підіймався до халупи з другого боку. То були Мелфой, Креб і Ґойл. Мелфой щось розповідав:
— ... ось-ось прилетить сова від мого старого. Він мав бути на розгляді тієї справи, щоб розповісти про мою руку... як я, тіпа, не міг нею ворухнути аж три місяці...
Креб і Ґойл загиготіли.
— Хотів би я почути, як той волохатий дебіл буде захищатися... "Він си такий файний і безпечний"... Карочє, тому гіпогрифу гаплик...
Мелфой несподівано побачив Рона. Його бліде обличчя розпливлося в кривій посмішці.
— Що ти тут робиш, Візлі? — Мелфой перевів погляд на перекособочену халупу за Роновою спиною. — Що, хотів би тут пожити, га? Мрієш, тіпа, про власну спальню? Я чув, що вдома ви всі спите в одній кімнаті... це правда?
Рон наготувався стрибнути на Мелфоя, але Гаррі схопив його за мантію.
— Залиш їх мені, — прошепотів він Ронові на вухо.
Гріх було втрачати таку нагоду. Гаррі тихенько зайшов за спини Мелфоя, Креба і Ґойла, нахилився і набрав з землі цілу жменю болота.
— А ми тут саме говоримо про твого дружбана Геґріда, — сказав Мелфой. — Уявляємо, карочє, що він там меле Комітетові знешкодження небезпечних істот. Гадаєш, він голосно заскиглить, коли тому гіпогрифу відітнуть...
ХЛЯП!
Мелфоєва голова різко смикнулася і його біляве волосся забризкало болотом.
— Хто?... що це?..
Рон ухопився за паркан, щоб не впасти з реготу. Мелфой, Креб і Ґойл, роззираючись, закружляли на місці як божевільні. Мелфой стріпував болото.
— Що це було? Хто це зробив?
— Тут мешкають дуже мерзенні привиди, — мовив Рон таким тоном, ніби сповіщав прогноз погоди.
Креб із Ґойлом захвилювалися: їхні накачані м'язи проти привидів були безсилі. Мелфой злякано оглядав безлюдну місцину.
Гаррі прокрався по стежці до баюри зі смердючим зеленавим мулом.
ХЛЯП! ХЛЯП!
Цього разу свою порцію отримали Креб і Ґойл. Ґойл навіжено застрибав на місці, намагаючись струсити липку багнюку з маленьких тупих оченят.
— Це прилетіло звідти! — вигукнув Мелфой, витираючи обличчя, і показав на два метри лівіше від Гаррі.
Простягти руки, як сліпий, Креб рушив туди. Гаррі обійшов його ззаду, підняв якусь палицю і жбурнув Кребові в спину. Креб аж пірует зробив у повітрі — хто це кинув? Гаррі ледве стримував регіт. Оскільки Креб побачив лише Рона, то й рушив прямо на нього. Гаррі підставив ногу, Креб спіткнувся і наступив на краєчок Гарріного плаща-невидимки. Плащ смикнувся — і в повітрі вигулькнуло обличчя Гаррі.
На якусь мить Мелфой закляк.
— А-А-А! — заверещав він, показуючи на Гарріну голову. Далі різко повернувся і кинувся бігти з пагорба вниз, за ним рвонули Креб і Ґойл.
Гаррі знову натяг плаща на голову, але було вже пізно.
— Гаррі! — сказав Рон, підступивши до того місця, де щойно висіла голова Гаррі, — краще тікай! Якщо Мелфой комусь про це розкаже... Ти мусиш бути в замку, і то негайно...
— До зустрічі, — кинув Гаррі і без зайвих слів побіг стежиною до Гоґсміда.
Чи Мелфой повірить у те, що бачив? Чи хтось повірить Мелфоєві? Ніхто не знав про плащ-невидимку.. ніхто, крім Дамблдора. У Гаррі замлоїло в грудях: якщо Мелфой розповість, Дамблдор відразу все збагне.
Він примчав до "Медових руць", спустився по драбині в підвал, далі по кам'яній підлозі, заскочив у люк... скинув плаща, засунув його під пахву і помчав тунелем... А раптом Мелфой повернеться першим?.. Як швидко він знайде когось з учителів? Гаррі захекався, йому боліло в боці, але він не зупинявся аж до кам'яного жолоба. Плаща доведеться залишити тут, бо якщо Мелфой уже комусь розповів, то плащ його видасть. Гаррі сховав його в якомусь темному закутку і поліз догори. Спітнілі долоні ковзали по жолобу. Нарешті доліз до горба, торкнув його паличкою, виглянув і виліз назовні.
Горб зімкнувся, і тільки-но Гаррі вистрибнув з-за статуї, як почулися швидкі кроки.
То був Снейп. Він поспішав до Гаррі, аж його чорна мантія розвівалася за спиною.
— Ну, — ледве стримуючи зловтіху, вимовив він.
Гаррі намагався вдати безневинного, хоч його й зраджувало спітніле обличчя і брудні руки, які він миттю запхав у кишені.
— Іди за мною, Поттере, — звелів Снейп.
Гаррі пішов за ним сходами, непомітно витираючи руки об підкладку мантії. Вони спустилися до підвалів і зайшли у Снейпів кабінет.
Гаррі був там тільки раз, коли також потрапив у серйозну халепу. Відтоді банок з гидкою слизотою на поличках за столом побільшало. Вони виблискували від полум'я каміна, посилюючи й без того зловісну атмосферу кабінету.
— Сідай, — наказав Снейп.
Гаррі сів. А Снейп і далі стояв.
— Містер Мелфой щойно розповів мені химерну історію, Поттере, — почав Снейп.
Гаррі не озивався.
— Він сказав, що піднявся до Верескливої Халупи і там наштовхнувся на Рона — нібито самого.
Гаррі й далі мовчав.
— За словами містера Мелфоя, він розмовляв з Роном, аж раптом хтось кинув йому в потилицю велику жменю грязюки. Як це могло статися?
Гаррі спробував удати здивування.
— Уявлення не маю, пане професоре.
Снейп пронизував його своїм поглядом. Гаррі згадав, як він дивився в очі гіпогрифу і відчайдушно старався не кліпати.
— А тоді містер Мелфой побачив дивовижну з'яву. І знаєш, Поттере, що то було?
— Ні, — якомога природніше відповів Гаррі.
— Твоя голова, Поттере. Прямо в повітрі.
Запала довга мовчанка.
— Може, йому варто піти до мадам Помфрі, — запропонував Гаррі. — Якщо йому таке ввижається...