Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
— О-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-ой! Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і!
Гаррі прокинувся зненацька, мовби хтось дав йому ляпаса. Розгубившись у суцільній пітьмі, він намацав запону, а тоді почув довкола себе якусь метушню.
— Що сталося? — з протилежного кінця кімнати Долинув голос Шеймуса Фініґана.
Гаррі здалося, що грюкнули двері спальні. Він нарешті спромігся розсунути запону, і тієї ж миті Дін Томас засвітив ліхтарик.
Рон з нажаханим обличчям сидів на ліжку, а його запона з одного боку була роздерта.
— Блек! Сіріус Блек! З ножем!
— Що?!
— Тут! Щойно! Порізав запону! Розбудив мене!
— Роне, може, тобі наснилося? — засумнівався Дін.
— Гляньте на запону! Я ж кажу, що він був тут!
Усі зірвалися з ліжок. Гаррі першим підбіг до дверей, і вони помчали сходами донизу. Позаду відчинялися двері й лунали заспані голоси.
— Хто кричав?
— Що тут діється?
Порожня вітальня, яку освітлював дотліваючий камін, була захаращена залишками святкування.
— Рон, ти впевнений , що тобі не наснилося?
— Кажу ж тобі: я його бачив!
— Що тут за галас?
— Професорка Макґонеґел звеліла всім спати!
Сходами зійшло кілька дівчат, позіхаючи й запинаючи халати. Посходилися також і хлопці.
— Чудово, ми що, продовжуємо? — зрадів Фред.
— Усім негайно нагору! — скомандував Персі, що поспіхом забіг до вітальні, пришпилюючи до піжами значок шкільного старости.
— Персі... Сіріус Блек! — ледь чутно вимовив Рон. — У нашій спальні! З ножем! Розбудив мене!
У вітальні запала тиша.
— Дурниці! — приголомшено гиркнув Персі. — Ти переїв, Роне... а тепер бачиш кошмари...
— Кажу ж тобі...
Знову з'явилася професорка Макґонеґел. Вона грюкнула портретом і люто роззирнулася довкола.
— Я, звичайно, рада, що Ґрифіндор переміг, але це вже переходить усякі межі! Персі, я була про тебе кращої думки!
— Я їм не дозволяв, пані професорко! — обурено набундючився Персі. — Навпаки, я наказав негайно лягати! Моєму братові Рону приснився кошмар...
— ЦЕ НЕ КОШМАР! — заверещав Рон. — ПАНІ ПРОФЕСОРКО, Я ПРОКИНУВСЯ, А НАДІ МНОЮ СТОЯВ СІРІУС БЛЕК І ТРИМАВ НОЖА!
Професорка Макґонеґел втупилася в Рона.
— Не мели дурниць, Роне! Як він міг проникнути крізь отвір за портретом?
— А ви спитайте в нього! — показав Рон тремтячим пальцем на портрет сера Кадоґана. — Запитайте, чи він бачив...
Підозріло зиркаючи на Рона, професорка Макґонеґел штовхнула портрет і вийшла. Уся вітальня затамувала віддих.
— Сер Кадоґан, чи впускали ви щойно у ґрифіндорську вежу якогось чоловіка?
— Авжеж, милостива пані! — вигукнув сер Кадоґан. Запала приголомшлива тиша.
— Ви... ви це зробили? Але... а як же пароль?..
— Він знав усі паролі! — гордо повідомив сер Кадоґан. — На цілий тиждень, люба пані! Вони були в нього записані на папері!
Професорка Макґонеґел знову пройшла крізь отвір і стала перед ошелешеними учнями. Вона була біла мов крейда.
— Хто з вас... — почала вона тремтячим голосом, — який найбезпросвітніший телепень записав паролі на цілий тиждень і всюди їх порозкидав?!
Мертву тишу порушив ледь чутний переляканий писк. Невіл Лонґботом, тремтячи з голови до своїх пухнастих капців, повільно підняв руку.