Гаррі Поттер і таємна кімната

— Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! — крикнув Локарт.
Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: "Пескі-Піксі-Пестерномі!" 
Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.
Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:
— Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. — Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.
— Бачите, який він! — обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.
— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.
— На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. — Герміоно, та він навіть не знав, що робить!
— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?
— Каже, що зробив, — скривився Рон.