Гаррі Поттер і орден Фенікса
— Ну? — рвучко обернулася до нього професорка Макґонеґел. — Це правда?
— Що правда? — перепитав Гаррі дещо агресивніше, ніж хотів. — Що, пані професорко? — додав він для ввічливості.
— Правда, що ти підвищив голос на професорку Амбридж?
— Так.
— І звинуватив її в брехні?
— Так.
— Сказав, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся?
— Так.
Професорка Макґонеґел сіла за стіл і пильно глянула на Гаррі. По хвилі сказала: — Візьми собі печива, Поттере.
— Взяти... що?
— Печива, — нетерпляче повторила вона, показуючи на бляшанку, що стояла на стосі паперів. — І сідай.
Одного разу вже було так, що професорка Макґонеґел замість покарати направила його до квідичної команди Ґрифіндору. Він сів на стілець навпроти неї і пригостився імбирним тритоном, почуваючись не менш розгубленим і спантеличеним, ніж тоді.
Професорка Макґонеґел відклала записку професорки Амбридж і дуже серйозно подивилася на Гаррі.
— Поттере, мусиш бути обережніший.
Гаррі проковтнув шматок імбирного тритона і глянув на неї. Вона говорила якимось незвичним голосом. Замість жвавого, рішучого й суворого він був тихий, стурбований і значно людяніший, ніж завжди.
— Погана поведінка на уроках Долорес Амбридж може коштувати тобі значно дорожче за зняті очки й покарання.
— Що ви маєте..?
— Поттере, будь розважливий, — урвала його професорка Макґонеґел, зненацька знову заговоривши у звичній манері. — Ти знаєш, звідки вона прибула, і повинен розуміти, перед ким вона звітує.
Пролунав дзвоник. Звідусіль загупали, мов слони, сотні і учнів, що вибігали з класів.
— Тут написано, що вона призначила тобі покарання на кожен вечір упродовж тижня, починаючи від завтра, — повідомила професорка Макґонеґел, ще раз зиркнувши на записку Амбридж.
— На кожен вечір упродовж тижня! — перелякано повторив Гаррі. — Пані професорко, але ж ви можете..?
— Ні, не можу, — рішуче заперечила вона.
— Але...
— Вона твоя вчителька і має повне право призначати тобі покарання. Завтра о п'ятій вечора підеш до неї в кабінет відбувати перше. І пам'ятай: з Долорес Амбридж треба пильнувати за кожним своїм словом.
— Але ж я сказав правду! — обурився Гаррі. — Волдеморт повернувся, ви це знаєте, і професор Дамблдор знає...
— Заради Бога, Поттере! — сердито поправила окуляри професорка Макґонеґел (вона аж здригнулася, коли Гаррі назвав Волдемортове ім'я). — Невже ти й досі думаєш, що йдеться про правду чи брехню? Йдеться про те, щоб робити свою справу, не втрачаючи самовладання!
Вона встала, роздуваючи ніздрі й щільно стискаючи губи, і Гаррі теж зірвався на ноги.
— Візьми ще печива, — роздратовано буркнула вона, підштовхуючи до нього бляшанку.
— Ні, дякую, — холодно відмовився Гаррі.
— Та не роби з себе посміховисько, — гримнула вона. Він узяв одне печиво.
— Дякую, — проказав неохоче.
— Ти що, Поттере, не слухав її промови на бенкеті?
— Та слухав, — буркнув Гаррі. — Вона казала... що заборонить прогрес або... ну, малося на увазі.., що Міністерство магії втручатиметься у справи Гоґвортсу.
Професорка Макґонеґел якусь мить уважно на нього дивилася, тоді шморгнула носом, обійшла довкола столу йвідчинила двері.
— Я рада, що ти хоч Герміону Ґрейнджер вислухав, — сказала вона, випроваджуючи його з кабінету.